- Володимир Висоцький мав українське походження та тісні зв’язки з Україною, проте з часом його образ почали використовувати в рамках російського впливу.
- Уявлення про переслідуваного Висоцького не повністю відповідає дійсності — радянська влада надавала йому низку привілеїв (квартира, закордонні поїздки, значні гонорари, автомобіль).
- Першу у світі вулицю, назвanu на його честь, відкрили в Україні — у Нетішині.
- В Одесі вулицю Висоцького перейменували, а памятник демонтували. Обласна топонімічна комісія вирішила позбутися нав’язаних символів імперського характеру.
- Нова назва вулиці — на честь Ярослава Баїса, бійця полку «Азов», який виріс у цьому районі, брав участь в обороні Маріуполя та загинув у теракті в Оленівці.
Людина-спалах: Висоцький на сцені й у житті
Володимир Висоцький — це не лише сиплий голос і мінімум акордів. Передусім він був видатним драматичним актором, провідною постаттю «Таганки» — однієї з найрадикальніших театральних труп свого часу. Його Гамлет і його Галілей у пам’яті багатьох виглядають так, ніби тягнули на собі не просто виставу, а цілий світ.

Про війну та кримінальний побут Висоцький писав і співав без пафосу. У його творах відчутні втома, страх, втрата, холод і людська впертість вижити. Хоч сам він не мав досвіду фронту чи тюремних ув’язнень, його вміння вникати в чужі історії було винятковим.
Тому йому вірили — на кухнях, у поїздах, у студентських гуртожитках. Кожен, хто ставив його запис, відчував себе на своєрідному «неофіційному концерті» Висоцького.
Він помер у 42 роки — серце підвело. Офіційні повідомлення того часу майже не відзначили цю втрату: був 1980 рік, і вся країна була поглинена Олімпіадою. Натомість люди дізналися миттєво, і на прощання прийшли тисячі.
Для одних він залишився бунтарем, для інших — романтиком, але всі погоджувалися в одному: Висоцький не вписувався в жодні стереотипні рамки.

Зв’язок Висоцького з Україною
Хоча Висоцького часто сприймають як винятково російського митця, його українське коріння і зв’язки з Україною були реальними. Батько Семен Володимирович — киянин, ветеран фронту; мати Ніна Максимівна мала українські корені.
Україна з’явилася в його житті ще в юності: наприкінці 1950-х він часто бував у Києві, де працювала його наречена Ізольда Жукова в театрі імені Лесі Українки. Це був період молодості й романтичних надій.

У його колі згодом з’явилися такі відомі постаті, як Сергій Параджанов, Лесь Танюк, Олександр Білаш, Валерій Лобановський.
Привілеї чи утиски?
Образ Висоцького як безкомпромісного опонента системи міцно закріпився в публічній думці. Проте якщо поглянути на документальні факти, картина не така однозначна. Людина, яка була б у відвертому конфлікті з радянською владою, навряд чи користувалася б такими можливостями:
- Квартира в центрі Москви: її надання не було випадковим і говорило про певну приховану лояльність чи ігнорування його критики.
- Закордонні поїздки й значні гонорари: йому дозволяли часто гастролювати за кордоном і залишати значну частину заробленого, що для багатьох артистів було недоступно.
- Приватні концерти: прибуток від таких виступів залишався в його розпорядженні — ще одна рідкісна привілей.
- «Мерседес» у 70-х: рідкісна розкіш для радянського артиста. Автомобіль подарували французькі друзі, але держава дозволила його мати — знак особливого статусу.
Ці виняткові можливості породжували припущення про можливі зв’язки з КДБ чи іншими структурами влади.

Культура чи інструмент впливу?
Слід зазначити: перша вулиця, названа на честь Висоцького, з’явилася в 1987 році саме в Україні, у Нетішині — тоді його вшановували як видатного митця, без політичного контексту імперського наративу.
Але пізніше його постать почали використовувати й в інших цілях. В Одесі в 2012 році встановлення пам’ятника Висоцькому набуло політичного забарвлення — ця ініціатива була пов’язана з проросійськими політичними силами. На церемонії були присутні представники «Партії регіонів», представники консула Росії та актор, який пізніше брав участь у бойових діях проти ЗСУ.


Через це Одеська обласна топонімічна комісія визнала і памятник, і назву вулиці такими, що символізують нав’язування чужих культурних знаків. У результаті, в ніч на 31 грудня минулого року памятник було демонтовано, а вулицю перейменовано.
Герой району: Ярослав Баїс
Колишню вулицю Висоцького в Одесі перейменували на честь Ярослава Баїса — захисника, який виріс і навчався в цьому районі.
Хлопець із пристрастю до моря вирішив присвятити своє життя захисту України. Ще в 2016 році він приєднався до полку «Азов» і залишався у лавах цього формування до кінця.

На початку повномасштабного вторгнення Ярослав опинився в Маріуполі, де обіймав посаду заступника командира роти. Його дівчина Валерія, яка навчалася на лікарку, залишилась у місті й допомагала рятувати поранених у бомбосховищі «Іллічівець».
Пізніше Ярослав перейшов на захист «Азовсталі». Після 86 днів оборони він отримав наказ залишити завод і здатися. Розуміючи ризики зустрічі з ворогом, він навмисне одягнув офіцерські погони.

З полону повернутися йому не судилося: Ярослав загинув у теракті в Оленівці у віці 27 років. Тільки через рік його тіло ідентифікували та поховали на рідній землі в Одесі.
Отже, нинішнє рішення щодо демонтажу пам’ятника й перейменування вулиці не означає заборони творчості Висоцького. Це — акт відстоювання права міста на самоідентифікацію. Довгі роки його образ використовували для нав’язування чужої культурної спадщини. Сьогодні Одеса відстоює право сама визначати, кого вшановувати, і віддає шану захисникові, який віддав життя за те, щоб ці вулиці залишалися українськими та вільними.
Читайте також:
- Нечисленна група одеситів вимагала відновити пам’ятник Висоцькому (фото)
- Чому вулицю Жуковського в Одесі перейменували на Караванського (відео)
- Феномен «Поскоту»: вулиця без вулиці, два Поля чудес та власне Палермо (відео)
Створено за матеріалами: odessa-life.od.ua

