Фестиваль стартував!
Дощ не завадив, хоча й трохи змінив плани. Вже відбулася перша лекція. Майже кожний крок на фестивалі веде до нової локації. Організаторка заходу, художниця Вікторія Кравченко, розповіла про старт події:
– Так, це лише перший день, але ми вже виставляємо роботи, залучаємо до фестивалю школи…
Нагадаємо, це вже другий фестиваль, присвячений дню народження Одеси з датою, яку й досі визнають далеко не всі. Але ж, як каже Вікторія, «вже достатньо людей відвідали фестиваль. Люди кажуть, що їм подобається. В них з’являється інтерес. Це – головне».
Виставкова частина дня стала центральною подією. У просторі представлена творча колаборація між молодими художниками проєкту та митцями Національної спілки художників України:
–Тут триває їхня виставка, і в нас вийшов синтез двох експозицій. Це одеська міська виставка, все – про Одесу, – розповідає Вікторія.
Серед експонатів – картини, рушники та навіть інтерактивні роботи. Сама Вікторія представила свою картину «Хаджибейська фортеця», яка розігрується за донати: «Ми відкрили збір разом із фондом на дрони для наших захисників. За донат від 50 гривень можна виграти цю картину».
Відвідувачі активно цікавилися представленими роботами. Молода дівчина, роздивляючись вишиті рушники, зазначила: «Це так гарно, наче вся історія Одеси оживає в цих візерунках».
Люди активно спілкуються… Хтось не може очей відвести від представлених художніх робіт, а ось біля гостинної хазяйки «Книгарні-кав’ярні» Галини Дольник – майже черга. Бо ж представлені нові книжки про історію Одеси, до речі, не тільки для дорослих…
Фестиваль, нагадаємо, триватиме п’ять днів.
– Впевнена, він буде корисним для одеситів. Ми підготували насичену програму: лекції від крутих спікерів, майстер-класи, різноманітні заходи.
Усе це у відкритому доступі, безкоштовно. Отже, долучайтесь!
Байдужість до історії?
Цікава, навіть дещо незвична розмова сталася у мене з народним художником України Анатолієм Кравченком. До речі, це він – один з авторів великої карти Одеси, яка представлена на виставці.
– Сьогодні перший день фестивалю «Одесі-610». Як ви вважаєте, наскільки потрібно Одесі, та ще в часи війни святкування 610-річчя?
Анатолій посміхається:
– Так, дехто навіть каже, що не варто «перетворювати молоду Одесу в бабусю»… Що ж, такі думки – це просто відмовка, щоб не вивчати історію. Нас до цього привчила радянська влада: не знати ні історію свого роду, ні історію міста. Одесу перейменували 210 років тому, як і Херсон, Миколаїв – усе, що могли, перейменували. Але це ж не означає, що історія міста почалася з моменту, коли її перейменували. Російська імперія обрізала наше минуле, диктуючи, звідки має починатися наша історія. Фестиваль потрібен, щоб поглиблювати знання, відкривати нові, незнайомі сторінки нашого минулого. Люди мають приходити, бачити, спілкуватися і дізнаватися більше.
– Чи багато одеситів, на вашу думку, не знають своєї історії?
– Є такі, хто не знає і не хоче знати. Нещодавно до майстерні заходив колега і сказав: «Знову переписуєте історію?» Я відповів: «Ні, ми не переписуємо, ми її поглиблюємо, відкриваємо нові сторінки». Якщо комусь не цікаво, це їхній вибір. Хай кожен буде професіоналом у своїй справі, але це не означає, що не треба знати історію свого роду чи міста, в якому живеш, у якому народився… Я вважаю, що є люди, які хочуть знати, і їх достатньо.
Можна оточити себе тими, хто не знає, і казати, що 90% не цікавляться історією, але це не так. Є ті, хто не знає, але хоче дізнатися, і це головне… Хтось каже: «Хаджибейці – це не одесити». А я кажу: ще й як одесити! Я – одесит. Фестиваль існує для того, щоб люди пізнавали ці важливі сторінки власної історії…
Фото авторки
