200 років історії банкірів Одеси: як вони працювали і чим були знамениті

200 років історії банкірів Одеси: як вони працювали і чим були знамениті


Слово Штігліца цінувалося дорожче за золото

Людвіг Штігліц

Людвіг Штігліц був добре відомий в Одесі. «За заслуги і старанність, надані уряду, за поширення російської торгівлі» він був удостоєний баронського титулу. Штігліц мав практично безмежну довіру своїх клієнтів, а його слово цінувалося вище за всякий вексель. Візитною карткою його банкірського дому були працьовитість і чесність. А ще, порівняно з іншими банкірськими будинками і лихварськими конторами, Штігліц брав мізерні відсотки — втричі менші, ніж інші банкіри.

Сучасники згадували, що Штігліц був дуже чуйною людиною і займався благодійністю, що називається, за велінням душі. Наприклад, 1815 року він пожертвував 300 тисяч рублів на відкриття Рішельєвського ліцею. Допомагав Штігліц також в організації чорноморського судноплавства і навіть допоміг закупити у британців кілька кораблів. За його сприяння в Росії з’явилася перша пароплавна компанія, а також відкрито одну з найбільших паперопрядильних фабрик. Помер Людвіг Штігліц навесні 1843 року від апоплексичного удару у віці 63 років. На прохання купецтва, у день його похорону було навіть закрито Петербурзьку біржу.

Рафалович став жертвою чиновника

РафаловичРафалович

Торговий і банківський дім Рафаловича відкрився приблизно 1830 року, а через два десятки років він став одним із найбільших валютних операторів місцевого ринку. З огляду на заслуги Рафаловича, генерал-губернатор Михайло Воронцов навіть клопотав перед міністром внутрішніх справ про зведення Рафаловича із сім’єю в спадкове почесне громадянство. У цьому, однак, йому було відмовлено. Відома історія, коли 1860 року в Одесі утворився дефіцит розмінної монети, що погано позначалося на торгових операціях. При обміні паперових рублів на металеві гроші одесити втрачали до шести відсотків. Однак необхідність у міді та сріблі змушувала городян миритися з цим. Коли ж різниця підскочила до 15 відсотків, городяни стали протестувати. І тоді Рафалович зажадав зі столиці кілька тисяч рублів дрібною монетою, яку став обмінювати одеситам із різницею всього в один відсоток.

1875 року Рафалович спільно з Ефруссі та Леконтом відкрив фабрику з виробництва крохмалю. Однак підприємство спіткала невдача — жителі міста віддавали перевагу іноземному продукту, хоча місцевий крохмаль був дешевшим і не гіршої якості.

У 1891 році Рафалович збанкрутував, причиною чого, як це не парадоксально, стала його чесність. Банкір близько дружив із високопоставленим чиновником Олександром Абазою, якому цілком довіряв. Той втягнув Рафаловича у фінансову авантюру, і банкір позбувся всіх своїх грошей. Уряд надав постраждалому банкіру допомогу, оскільки він став жертвою махінацій, і Рафалович перебрався до Петербурга, де очолив Російсько-французький комерційний банк.

Масс був офіційним повіреним Ротшильдів

Основним родом діяльності Аріста Масса були торгово-експортні операції, але, крім цього, він займався ще й банкірським промислом, який приніс йому широку популярність на півдні країни. Торгові та грошові обороти Масса досягали 5 мільйонів рублів на рік, це були колосальні гроші. Масс активно займався благодійністю, а під час російсько-турецької війни надавав державі фінансову і матеріальну допомогу, жертвуючи великі суми.

Масс мав широкі зв’язки із зарубіжними банкірськими будинками, був тісно пов’язаний із німецьким капіталом. Але найбільшу довіру у клієнтів викликало те, що фірма Масса довгий час була повіреним найбільшого в Європі банкірського дому Ротшильдів.

За свою діяльність Аріст Масс отримав баронський титул, а також був обраний головою Одеського біржового комітету. Він був не менш відомим своєю чесністю і обов’язковістю в ділових операціях, ніж Штігліц, проте не завжди діяв законним шляхом. Наприклад, фірма Масса нерідко вдавалася до примусу і шантажу щодо дрібніших підприємців.

Ефруссі відкрив 4-класне училище

Йоахім Ефруссі відкрив своє торгове підприємство в Одесі 1829 року. Популярність і повагу до дому Ефруссі сприяла і його громадська діяльність. Протягом кількох років він виконував обов’язки шведського і норвезького консула в Одесі. Коли в місті виникла необхідність у створенні при одеській думі особливого фонду для народної освіти, банкірський дім «Ефруссі і К°» пожертвував на ці потреби 10 тисяч рублів. Щоправда, благе починання не увінчалося успіхом, оскільки уряд відмовився підтримати цей проект, і пожертвувані кошти залишилися незатребуваними.

Щоб гроші не лежали мертвим вантажем, Ефруссі запропонував організувати на них 4-класне училище. Щоправда, як виявилося, наявної суми було недостатньо, і Ефруссі від імені фірми вніс суму, якої бракує. У травні 1881 року імператор Олександр III дозволив присвоїти одеському 4-класному училищу ім’я його засновника. До речі, по сусідству з училищем розташовувалися питний будинок і два будинки терпимості, які владі довелося закрити. Тож користь від утворення нового навчального закладу вийшла подвійна.

Австрійський підданий Ілля Тработті

1823 року в Одесі з’явився торговий дім Іллі Тработті, який був пов’язаний із німецькими капіталами. А його банкірська контора в Одесі була відкрита тільки через 50 років. Тработті був вихідцем з Австрії, і попри те, що прожив у нашому місті багато років, зберіг австрійське підданство до кінця життя. Після смерті засновника фірми вона перейшла до його синів — Альфреда та Олександра, і стала називатися «Тработті і К°». До кінця XIX століття річний оборот фірми за банківськими операціями становив понад 68 мільйонів рублів.

В одеського Банкірчика є реальний прототип

На розі Дерибасівської та Рішельєвської кілька років тому з’явилася фігурка Банкірчика. Його історичним прототипом став Озіас Хаїс — одеський купець першої гільдії, банкір і благодійник. Його банкірський дім було засновано 1870 року, він став одним із найсолідніших підприємств Одеси. Тут здійснювали всі види банківських операцій, а філії установи працювали навіть у Європі.

Фото: familyoffice.com.ua





Джерело