35 років тому, у жовтні 1989 року, українці вперше отримали мовний закон, який багато в чому перегукувався з аналогічними актами, ухваленими в Грузії та державах Балтії.
Закон гарантував громадянам України національно-культурні та мовні права. Також визнавалася цінність усіх національних мов. Російська мова визнавалася мовою міжнаціонального спілкування народів СРСР. Вибір мови міжособистісного спілкування був невід’ємним правом самих громадян.
До теми: Культурний код нації: чому український алфавіт унікальний
Державні акти мали ухвалювати українською мовою, а оприлюднюватися ще й російською. Офіційні документи, зокрема паспорт, видавалися двома мовами.
Закон регулював сфери освіти, науки, культури, юриспруденції тощо. Так навчання та виховна робота мали вестися українською мовою, втім вивчення російської було обов’язковим. Зберігався і вільний вибір мови навчання. Науковці мали право оформляти свої роботи українською або російською мовами, за бажанням. У культурі панівне становище зберігали обидві мови, проте держава мала забезпечити розвиток україномовного кіно та театрального мистецтва.
Незважаючи на збереження в державі значної ролі російської мови, закон став першим вагомим досягненням національно-демократичних сил на шляху до незалежності. Пізніше на його підставі склали державну програму розвитку мови на період до 2000 року. Затвердження української мало відбуватися в регіонах поетапно.
Читайте також:
