Страх за життя іншої людини сильніший за свій
Леонід Ілліч не соромиться згадувати, як під час пологів дружини 2004 року не зміг піти і здати кров. Він ладен був віддати будь-які гроші за те, щоб оминути цю обов’язкову для всіх майбутніх батьків процедуру. Тоді страх виявився сильнішим і переміг. Але вже за рік, коли до реанімації потрапив один з родичів, Леонід Ілліч навіть не зрозумів як, але він пішов і вперше здав кров.
– Загроза життю іншої людини – це найкращі ліки від свого страху, – каже Леонід Іванишко. – Все відразу змінюється, і тобі здається, що у полоні страху раніше був хтось інший, а не ти. І донація крові вже виглядає зовсім по-іншому. Ти приборкав свої страхи заради життя людей, які потребують допомоги.
За рік Леонід Іванишко знов прийшов на станцію переливання. Навіть сам не помітив, як втягнувся. Коли у справах бував у різних містах України, йшов на місцеву станцію переливання крові і пропонував свою допомогу. Лікарі із радістю приймали донора, тому що кров та тромбоцитарна маса завжди потрібні, особливо для підтримки онкохворих. Запоріжжя, Северодонецьк, Івано-Франківськ – у цих містах здавав кров Іванишко. Лише одного разу в Києві йому відмовили через низький рівень гемоглобіну.
Родина донорів
Лише коли сам став донором, Леонід Ілліч дізнався, що його батько теж здавав кров. Це передалося й йому на якомусь генетичному рівні. А потім сини Анатолій та Андрій теж стали донорами.
– Вони чимось нагадували мене – і в них були певні побоювання, але, як і я, сини впоралися, – згадує Леонід Ілліч. – Андрій працює з дитячою обласною лікарнею, де завжди дуже потрібна тромбоцитарна маса. І взагалі – який страх може виявитися сильнішим за бажання рятувати людей? Кожного дня є нові поранені – військові та звичайні люди. Страхи відступають, коли розумієш, що одна донація крові дозволяє врятувати аж три життя. Це дуже важливо пам’ятати під час війни.
Автор фото: Катерина Волянська