«Ми не можемо без Гуморини»
Одеську Гуморину неможливо уявити без міжнародного фестивалю клоунів і мімів «Комедіада». По суті, він став найяскравішою і найдотепнішою частиною першоквітневого карнавалу. Творці «Комедіади», улюбленці одеситів, і не тільки — комік-трупа «Маски» — спочатку не збиралися прив’язувати свій фестиваль до першоквітневої дати. Але міська влада запропонувала. І «Комедіада» фактично стала головною подією Гуморини.
На фестиваль приїжджали клоуни і міми з 25 країн світу. У складі журі були продюсери цирку дю Солей, син Чарлі Чапліна.
Прославилася «Комедіада» не тільки гомерично смішними віртуозними виставами в Будинку клоунів. Щороку 1 квітня артисти театру «Маски-шоу» влаштовували на одеських вулицях пустотливі ходи. А у фіналі — гала-виставу, глядачі якої заповнювали всю площу перед відкритою сценою.
— У кожної людини, напевно, Гуморина своя — в серці, в голові, — каже директор театру «Маски-шоу» народний артист України Борис Барський. — Одеса — це батьківщина гумору, і ми не можемо без Гуморини. 1 квітня «Маски» виходили в місто навіть під час карантину: ходили Дерибасівською, «обнімашки» робили з усіма. Обов’язково вийдемо і цього року.
Квитки в подарунок
Гала-концерти просто неба під час війни, звісно, проводитися не можуть. Але для того, щоб люди все ж змогли потрапити на вистави «Маски-шоу», театр провів у «Тік Тоці» спеціальну акцію.
— У багатьох людей, які перебувають в інших містах і країнах, є матеріальна можливість придбати квитки на наші вистави. Але немає можливості прийти до нас у театр, — розповідає Борис Барський. — Одеса як мама — дуже гостинна. Для неї немає чужих дітей. Вона приймає всіх. У нас зараз багато переселенців — людей, які втратили дім, роботу. Багатьом із них хотілося б прийти до нашого театру, але не в усіх для цього є матеріальна можливість. І ми вирішили об’єднати цих людей. Ті, хто в змозі придбати квитки, можуть зв’язатися з нами. А ми ці квитки вручимо людям, які хотіли б прийти до нашого театру, але в них немає такої можливості. 20 таких квитків уже точно назбиралося. 1 квітня — приблизно з 12.00 до 15.00 — ми пройдемося Дерибасівською і, напевно, ощасливимо багатьох людей, просто запрошуючи їх до нашого театру, даруючи квитки на вистави.
«Гумор — це дуже сильна зброя»
Під час війни гумор «Масок» не змінився. Це — добрий гумор.
— Я намагаюся відстежувати, щоб не було зараз «чорного» гумору. Не час для нього, — вважає лідер комік-трупи. — Іноді чув: «От, зараз такі часи, а ви ходите і жартуєте». Так, такі часи. Ну візьміть і забороніть, приміром, жінкам народжувати за таких часів: «Часи важкі, призупини і потерпи. Коли переможемо — тоді народиш». Це ж нереально. Точно так само, як неможливо молодим людям заборонити закохуватися одне в одного. Хто знає — скільки, що, кому судилося. Тому насолоджуйтеся кожною миттю. Саме тому в нас буде тільки добрий гумор.
Під час війни гумор необхідний. Без нього прожити неможливо, переконаний Борис Барський. І на виставах «Маски-шоу» завжди присутні бійці, які проходять в Одесі реабілітацію, які приїхали прямо з лінії фронту — з Херсона, Миколаївської області.
— Під час другої світової війни багато акторських бригад їздили по фронтах: Утьосов, Січкін, Тарапунька і Штепсель. Вони ж не возили рояль у вантажівці, щоб зіграти там, на фронті, Шостаковича. Навпаки — представляли веселі програми, і цим підтримували бійців. Тому я вважаю, що гумор — дуже сильна зброя, — наголошує артист. — А на виставах завжди кажу, що народ, який не розучився сміятися, перемогти неможливо.
На «Комедіаду» під час війни, природно, ні учасники, ні гості не приїдуть. Та й фінансування фестивалю сьогодні немає.
— Але в будь-якому разі, колись це все повернеться, — переконаний Борис Барський.
Замість Гуморини — допомога ЗСУ
Під час війни Гуморина недоречна, переконаний історик, директор громадської організації «Суспільство та історична спадщина» Олександр Бабич.
По-перше, як будь-яке гарне свято, вона коштуватиме недешево. А в міста сьогодні є більш актуальні витрати: починаючи від турнікетів і аптечок військовим — закінчуючи безпілотниками і реабілітацією поранених.
— Робити дешево — краще не робити зовсім, — вважає Олександр. — Ми вже надивилися на дешеві дійства — і вони тільки відштовхують. Друга причина — ризик масових скупчень людей під час фестивалю за ймовірності ракетних обстрілів.
Без Бендера і Паніковського
Але після війни Гуморина має відродитися.
— Я вважаю, що в контексті збереження міського міфу, іміджу Одеси — це комерційно перспективно, — вважає Олександр Бабич. — Гуморина має вже достатню історію. Тому не треба вигадувати на порожньому місці, що Одеса — місто сміху і гумору.
Водночас фестиваль, безумовно, має бути не таким, як раніше.
— Ми прибираємо абсолютно все, що так чи інакше пов’язано з російською, радянською культурою. А отже, фактично підуть у тінь традиційні персонажі: Остап Бендер, Беня Крик, Паніковський із гусаком. На першій машині фестивальної колони вони точно їхати не будуть. Отже, потрібні інші герої, інші образи, — підкреслює Бабич. — Друге, чого я б дуже хотів: щоб жлобський формат Гуморини — напитися пива, причепити на ніс поролонову кульку і поржати — був замінений більш інтелігентним, глибоким. Наприклад, хорошими, якісними фестивалями політичної карикатури, пантоміми, сатиричної реклами.
Фестиваль фестивалів
Могли б проходити в Одесі фестивалі стендапу, гумористичної анімації, кінокомедії, вуличних театрів.
— Вони виступатимуть на кожній вуличній локації з якоюсь класною постановкою, — пропонує Олександр. — Таких театрів у світі багато, вони універсальні з точки зору репертуару і зрозумілі всім навіть без знання мови. Можна влаштувати конкурс мемів. Адже сьогодні вони народжуються дуже швидко. Припустимо, учасники мають видавати протягом певного часу заявлений продукт. А журі оцінює і виводить найкращі меми на великий екран.
Тобто форматів, так чи інакше пов’язаних зі сміхом, досить багато.
— Сміх може бути розумним, інтелігентним — не «про поржати», а іноді навіть — «про поплакати», — переконаний Олександр Бабич. — Як чудово розвивався створений театром «Маски-шоу» фестиваль «Комедіада». Якого високого класу майстри клоунади і пантоміми до нас приїжджали. Це був узагалі не «95-й квартал» — це високе мистецтво.
І такі фестивалі, звісно, можуть відбуватися не тільки 1 квітня — цілий рік. А Гуморина стане їхньою ключовою подією.
Після війни, вважає історик, є сенс саме в такому напрямку розвивати в Одесі фестивальний рух. Звісно, це потребуватиме бюджетних грошей, додаткових вливань спонсорів, взаємодії з готельєрами. Але результат буде вартий витрачених зусиль і коштів. І тоді люди приїжджатимуть у наше місто не просто до моря, а й для того, щоб узяти участь у фестивальних подіях. Актори, режисери, художники, блогери, гості фестивалів привезуть до Одеси гроші. Тобто — не куплять дві пляшки пива, а залишать тисячі в наших ресторанах і готелях і принесуть місту дохід.
— У всякому разі, нам є на що спертися, — каже Олександр Бабич. — «Одеса — місто гумору» — це бренд, що відбувся. І Гуморина не померла, вона просто завмерла на час війни. А після перемоги — вперед, роби!
