Пересопницьке Євангеліє – книга президентів
Загалом в ОННБ зберігається понад 54 млн. видань. Серед них – старовинні українські книги, національна спадщина нашої країни. Сьогодні вони потрібні для дослідження культури, науки, історії України. І нерідко – являють собою дорогоцінні витвори мистецтва.
Для того, щоб познайомитися з українськими книжковими раритетами змогли всі охочі, у бібліотеці створено музей книги. З його експозицією ознайомила нас Надія Яцун. Демонструючи експонати, бібліограф одягла спеціальні тонкі рукавички – щоб ненароком не пошкодити дорогоцінні книги.
Пересопницьке Євангеліє
“Перлина” експозиції – Пересопницьке Євангеліє, рукописний раритет середини 16 століття. Це один із перших біблійних текстів, перекладених староукраїнською мовою – зрозумілою для парафіян на відміну від церковнослов’янської.
Переписаний рукопис був у Пересопницькому монастирі на Волині. Створена в українському народному стилі, книга – справжній витвір мистецтва. Чітко виписаний чорним та червоним чорнилом текст нагадує червоно-чорну народну вишивку. Приголомшливі за мальовничою досконалістю художні вкладки із золотим напиленням, вважають дослідники, створені майстром Федуско (Феодосія) із Самбора.
Книга вважається національною святинею. І з 1991 року – проголошення незалежності України – усі президенти складають присягу не лише на Конституції, а й на Пересопницькому Євангелії.
Оригінал рукопису зберігається в Інституті рукописів Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України. А в ОННБ – факсимільне видання, яке повністю відтворює оригінал, з усіма «історичними» цятками та помарочками.
Замість пергаментів – друкований «Буквар»
– Створення рукописної книги – копітка та дуже тривала робота. І, звичайно, такий рукопис, як Євангеліє, існує в єдиному примірнику. На її створення витрачалися, можливо, десятиліття. А коштувала вона «на вагу золота», – розповідає Надія. – Уявляєте, скільки шкур тварин на цей рукопис пішло. А потім їх треба очистити, підготувати.
Тому винахід друкарства став справжньою культурною революцією. На території України воно поширилося у середині 16 століття.
1574 року у Львові з’явився перший надрукований «Буквар». Його творцем став засновник друкарства на українських землях Іван Федоров.
– «Буквар» – назва умовна, – зазначає бібліограф. – У книзі взагалі немає титульного аркуша. Але за змістом ми розуміємо, що це буквар, навчальна книга. Перша частина – абетка з красивими вставками, склади, зразки відмін. Друга – читанка, тобто діти закріплювали вивчений матеріал. І у післямові до «Букваря» сам Іван Федоров написав, що ця книга видана для швидкого навчання дітей.
До наших днів збереглися лише два оригінальні екземпляри цього видання. Один із них знаходиться у бібліотеці Гарвардського університету. Інший – у Британському музеї. В ОННБ представлено його факсимільну копію.
Оцифрована Біблія
– Перші друковані книги називаються інкунабули – від латинського слова «колиска», «початок», – пояснює Надія. – Тобто – створено їх у «колисковий», початковий період друкарства. Ці книжки вважаються раритетами. І кожна бібліотека пишається наявністю інкунабул у своїх фондах. Є така книга і в нашій бібліотеці – Острозька Біблія, видана Іваном Федоровим.
Після випуску «Букваря» грошей на наступні видання першодрукар не мав. І він прийняв запрошення Острозького князя Костянтина. В Острозі на той час створювався перший східнослов’янський навчальний заклад – Острозький колегіум. І князь зібрав команду вчених для роботи над створенням першого повного перекладу Біблії церковнослов’янською мовою. Іван Федоров надрукував її 1581 року. Острозька Біблія відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на українські землі.
– На жаль, показати оригінал цієї знаменитої книги в умовах воєнного стану ми не маємо права, – каже бібліограф. – Але Біблія оцифрована та доступна у цифровій копії.
З 2019 року бібліотека за підтримки Українського культурного фонду реалізувала грантовий проект «Скарби України». Це цифрова колекція книжкових пам’яток, які зберігаються у фонді ОННБ. Знайти її можна на сайті бібліотеки та, зареєструвавшись, користуватися скарбами української культури безкоштовно.
«Кобзар» опальний та «цигарковий»
У музейній вітрині – перший «Кобзар» Тараса Шевченка. Видано його 1840 року в кількості 2000 екземплярів. Випущено книгу на гроші українських меценатів приватною друкарнею Фішера в Санкт-Петербурзі. Стоила вона недешево – але дуже швидко розійшлася. Саме після виходу цієї книги Тараса Шевченка почали називати Кобзарем. на той час книга стала бібліографічною рідкістю.
Поряд з раритетними виданнями розташувалися старовинні канцелярські речі. Тут – ніж для листів та книг. Свіжі видання з друкарні, часто, надходив нерозрізаними. Поруч – перо в ошатному металевому тримачі. За словами Надії Яцун, наконечники такого пір’я були різні – і товстіші, і тонші.
Звичайно – бульбашка чорнила. І лупа для розгляду дрібних написів та мініатюр. Саме таке збільшувальне скло було дуже корисним для прочитання мініатюрного видання «Кобзаря», представленого в експозиції музею.
У 1863 році в Російській імперії вийшов Валуєвський циркуляр, спрямований на обмеження на території держави використання української мови, заборони видавати на ній книги та ввозити їх з-за кордону. В 1876 посилив обмеження і посилив цензуру Емський указ. Але українські видавці все ж таки знаходили вихід зі становища.
Книги видавалися українською, але російськими літерами. А на західноукраїнських землях – латинськими. Так, наприклад, було видано поему Шевченка «Марія».
А вчений та громадський діяч Михайло Драгоманов заснував українську друкарню у Женеві. Саме там було видано мініатюрний «Кобзар», представлений у зборах музею. Розміри книги – 5,5х8,5 см. Точно такі ж параметри мав популярний на той час цигарковий папір «аваді». І мініатюрний “Кобзар”, захований у пачці тонких листків, контрабандою завозили на територію імперії. Згодом книгу так і почали називати – «цигарковий «Кобзар».
Контрабанда ця була справою ризикованою. Якщо книгу знаходили, її перевізника заарештовували та судили. Але «контрабандистів» це не зупиняло.
Про поважну «Марус» і самовчителя гри на бандурі
Чимало серед українських книжкових пам’яток видань, випущених в Одесі. Найповажнішій виповнилося 190 років. Це надрукована 1834 року в Одеській міській друкарні казка у віршах «Маруся». Автор у виданні не вказано. Але дослідники вважають, що їм може бути фольклорист і громадський діяч Платон Лукашевич, який свого часу закінчив ліцей Рішельєвський.
Ще одна бібліографічна рідкість, видана в Одесі 1873 року, – «Словниця української мови». Це перший український словник після Валуєвського циркуляра.
На початку книги надруковано українську абетку. Словник містить 8000 слів, списки національних імен українців та українок, уривки з пісень та віршів. Так одесити із властивим їм гумором відзначили десятиліття Валуєвського циркуляра, який стверджував, що української мови не було і не може бути.
Окрема сторінка у розвитку українського книговидання в Одесі пов’язана з діяльністю друкарні Юхима Фесенка. Перша книга, що вийшла тут, була українською. І саме в Одесі, яку вважало «російським містом», цензурні заборони було зламано випуском альманаху «Нива», який представив твори українських класиків. Щоби підготувати видання, Фесенко навіть виписав спеціальний шрифт. Альманах вийшов розкішним і швидко розійшовся серед поціновувачів.
Водночас дешеві багатотиражні видання для простого народу Фесенко видавав власним коштом. Наприклад, «Український співаник» – унікальна збірка 103 народних пісень із нотами. Яскраву веселу обкладинку для книжки створив відомий одеський художник Амвросій Ждаха.
У фонді ОННБ зберігається чимало «народних» видань із ілюстраціями цього чудового майстра. Тут є піснярі, збірка обрядів та традицій українського весілля, самовчитель на ігри бандурі… Щоправда, познайомитися з ними можна лише у цифровому варіанті. Але, віримо, після перемоги поціновувачі літератури матимуть змогу зустрітися з унікальними виданнями на книжкових виставках.
Автор відео: Катерина Волянська
