Якого кольору прапор України?
Одесита тоді радянська влада засудила до трьох років ув’язнення, а його «спільник» – селянин із Київщини Володимир Кукса – отримав трохи менше (2 роки таборів). Стаття Кримінального кодексу в обох була та сама: антирадянська агітація і пропаганда.
То що таке вони створили в ніч на 1 травня далекого 1966 року? На ті часи – щось із області неможливого, ну просто чеховське «Цього не може бути, тому що не може бути ніколи». Але трапилося: двоє товаришів із робочої «общаги» над головним корпусом Київського «наргоспу» (інститут народного господарства) встановили на флагштоку… синьо-жовтий прапор.
Тоді, зазначу, і такого терміну не було – «синьо-жовтий». Кольори Незалежності України зневажливо називали «жовто-блакитними». До речі, і зараз багато хто в нашій країні, щоправда, вже зовсім в іншому тоні називають наш прапор «жовто-блакитним». Це не так: у Конституції України сказано, що наш прапор «синьо-жовтий». Та й наука геральдика вчить, що кольори прапора читаються згори донизу.
Як два робітники зіпсували комуністам і кгбістам Первомай
Щоправда, в ерефії, де мізки, та й решта теж, набакир і задом наперед, кольори прапора, схоже, слід перераховувати знизу нагору. Червоний, Блакитний, Білий – ось і вийде КДБ. Цей КДБ і став на вуха, коли стало відомо, що «прапор українських буржуазних націоналістів» (це з протоколу) красувався 1 Травня (!) над будівлею ВНЗ у столиці радянської України.
Першому секретареві ЦК компартії України Петру Шелесту доповіли. І аж усе зашелестіло! Шукали, ясна річ, не серед представників робітничого класу чи трудового селянства, а серед «гнилої інтелігенції». Але «облом» вийшов: синьо-жовтий прапор поставили 26-річний електрозварювальник Віктор Кукса та 28-річний слюсар-сантехнік Георгій Москаленко.
Вони, відслуживши термінову в армії, жили разом у робочому гуртожитку, працювали на будівництві. Москаленко ще й навчався на 4-му курсі вечірнього факультету вищезгаданого «наргоспу». Неправдою буде твердження, що вони «жили політикою». Ось, що згадував Москаленко: «У вихідні компанії чоловік у 20 виїжджали за місто на пікніки. Знаючи, що там не підслуховують, говорили на заборонені політичні теми, випивали чаркою за свободу України».
Там і вирішили, що повертається сталінізм (із заміною Хрущова Брежнєвим у країні справді стало «пахати» тихою реабілітацією генералісімуса, правда без характерної для сталінської епохи «жести»).
Прапор України своїми руками
Ну і вирішили на знак протесту вивісити десь заборонений синьо-жовтий прапор. Спочатку хотіли зробити це на столичному залізничному вокзалі, але зрозуміли, що там повно народу та й міліції вистачає. Тоді й обрали «наргосп», повз будівлю якого проходять першотравневі колони громадян, які цим проходом демонструють міжнародну солідарність трудящих мас.
Прапор «націоналістів» у магазині не купиш, його пошили розміром 86х60 см. Синю тканину придбали в універмазі, жовтої не було – купили жіночий шарф потрібного кольору. Усі з’єднали у своїй кімнаті, із чорної підкладкової саржі вирізали та пришили на прапор тризуб, скопіювавши його з банкноти епохи УНР, та друкованими літерами підписали «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито».
Глибокої ночі на 1 травня пожежними сходами слюсар-електрозварник Кукса, одягнувши на взуття шкарпетки, щоб не наслідити, піднявся на дах. Студент – сантехнік Москаленко внизу стояв на атасі. Незабаром на флагштоку замість червоного прапора вітер грав синьо-жовтим. Щоправда, недовго: о пів на сьому ранку двірник, на жаль, не колишній дальтоніком, помітив підміну прапора, влаштував істерику, подзвонив парторгу, той набрав 02 і пішло-поїхало.
КДБ вийшло на одесита через українську мову
КДБ досить довго обчислював цих «буржуазних націоналістів»: адже «шерстили» будь-кого, тільки не «пролетаріат». Але професіоналів там, чого гріха таїти, вистачало. Пройшлися промтоварними магазинами, з’ясували, де куплені складові синьо-жовтого прапора, склали фотороботи. В інституті «раптом» ввели диктанти – шукали «потрібний» почерк, як на прапорі.
Звернули особливу увагу на Москаленка та Куксу, які спілкувалися виключно українською. Москаленка викликали у військкомат та дали заповнити анкету – обов’язково друкованими літерами (як на прапорі). У кімнату до них підселили «правильного» чоловічка.
Заарештували «ідеологічних диверсантів» аж у лютому наступного, 1967 року, «впаяли терміни» і відправили до концтабору «сонячної Мордовії». Там у 19-му таборі українці складали 75% спецконтингенту. Більшість – саме та «гнила інтелігенція», яку так недо любила радянська влада…
Довга реабілітація
Відсидівши «від дзвінка до дзвінка», Москаленко та Кукса повернулися додому, будучи піднаглядними, з дозволу КДБ працевлаштувалися на посади. Лише через 3 роки після здобуття Україною Незалежності Москаленко та Куксе скасували політичну 62 статтю Кримінального кодексу УРСР(!). Але на Кукс залишилася «висіти» 222-а (кухонний ніж, яким він зрізав червоний прапор, записали як холодну зброю).
І лише через 12 років(!) Георгій Москаленко та Віктор Кукса були оголошені повністю чистими перед Законом. Кукса тоді жартував: «Скільки ще чудес залишається в нашому житті: щоб нас засудити, вистачило трьох днів і одного прокурора. А щоб реабілітувати – 16 довгих років та 40 суддів двох палат Верховного суду України!»
Щодо Москаленка, то він з 1973 року жив у Бучі під Києвом. І те, що Всевишній закликав його до себе у 2021 році, було явно фактом прояву до нього Божої прихильності. Бо в цю саму Бучу 2022-го увірвалося ZVер’є під триколором КДБ. І немає ні на йоту сумніву, що ефесбешні личинки Комітету Державної Безпеки викрали б 83-річну людину, як символ боротьби за Незалежність України і повернули б її до мордівських таборів…
На фото: той самий прапор
