Від інсульту до кулінарного бізнесу: як узбецькі страви змінили життя хореографа з Виноградівки

Від інсульту до кулінарного бізнесу: як узбецькі страви змінили життя хореографа з Виноградівки


Хто ж автор цих шедеврів?

супруги

Почувши ім’я майстрині і дізнавшись, де вона мешкає, я здивувалася ще більше.

Йшлося про Аллу Наркузієву, болгарку із села Виноградівка Арцизької громади.

Але ж подібні коржики болгарській кухні не притаманні. Кажу це з усією відповідальністю, оскільки сама болгарка та багато років досліджую традиції цієї культури.

У пошуках відповідей зайшла на сторінку Алли Наркузієвої у Фейсбуці.

Її останні кілька постів із фотографіями дуже гарних хлібів, які Алла називала узбецькими коржиками, просто змусили мене знайти її контакти та зателефонувати.

До танцю додалась кулінарія

Наркузиева с мужемНаркузиева с мужем

Впевнена, що вас, дорогі читачі, як і мене, зацікавив цей спалах узбецької культури в селі, де основним населенням є етнічні болгари. Тому пропоную вам знайомство з Аллою Наркузієвою – авторкою цих шедеврів, яка ще декілька тижнів тому була більш відома як талановитий і люблячий свою справу хореограф.

Алла працювала з різними танцювальними колективами. Останнім часом вона є керівником колективу «Едельвейс» при Виноградівському Будинку культури. Це закохана у свою справу жінка. Її бажання дарувати людям гарний настрій, прагнення перемагати та привозити до рідного села нові перемоги передається й учням.

А тепер до танцювального мистецтва, що назавжди оселилося у серці Алли Наркузієвої, додалася й кулінарна майстерність. Але що ж стало приводом для цього захоплення?

Що допомогло зцілити коханого?

на родине супруга в Узбекистанена родине супруга в Узбекистане

Виявляється, чоловік Алли Станіслав (на батьківщині його ім’я Іслам. – Прим. ред.) є узбеком. Його батько був військовим, свого часу він одружився з дівчиною з Виноградівки. Станіслав народився і виріс в узбецькому місті Жизак і завжди дуже любив узбецьку культуру, але після знайомства з Аллою, через велике кохання, переїхав до України. Так незабаром вони створили сім’ю і стали жити у рідному селі Алли. Але за узбецькими звичаями, музикою та особливо кухнею чоловік дуже сумував.

2016 року Станіслав захворів – лікарі діагностували інсульт. Тоді Алла й вирішила поїхати до Узбекистану в надії, що рідна земля та близькі люди поряд допоможуть коханому швидше відновитися.

Так і сталося. Хвороба почала відступати. Усвідомивши, що саме є найцілющішими ліками для її чоловіка, після повернення до Виноградівки Алла почала вчитися готувати узбецькі страви.

Попит – великий! Треба розширюватися

У цьому їй дуже допомагав родич Станіслава, який працював кухарем. Він розказував Аллі секрети приготування страв, а турботлива дружина вправно навчалася, щоб  чоловік відчував постійний зв’язок з батьківщиною. Адже часто відвідувати та довго перебувати в Узбекистані не було можливості.

— Він справді дуже прив’язаний до своєї батьківщини, до свого коріння, щодня слухає узбецьку музику, часто спілкується із родичами, — каже Алла.

І ось два тижні тому Алла вирішила приготувати чоловікові «свята святих» – національні узбецькі коржики. Задоволеним залишився не лише чоловік, а й всі, кого Алла ними пригостила. Тому кількість другої партії коржиків довелося значно збільшити. Узбецькі коржі всім припали до душі, і на сторінці Алли у Фейсбуці почали з’являтися коментарі-подяки. Прийшлося братися за приготування третьої партії.

Після цього сімейна пара й вирішила організувати домашнє виробництво різних видів узбецьких коржів.

— Моїм головним помічником у новому починанні, звичайно ж, є мій чоловік. Я побачила, що йому це подобається, і тому надихаю його на розширення виробництва. Наразі ми випікаємо коржики в духовці. Але в перспективі хочемо встановити тандир і, можливо, розширити наш поки що невеликий асортимент, — говорить Алла.

Спеції привезли з Узбекистану

Секретом приготування коржів майстриня, звичайно ж, не ділиться. Але, спробувавши один із видів приготованих нею коржів, я зрозуміла, що «головну скрипку» у борошняному виробі грають спеції. А спеції Алла привезла з самого Узбекистану, аналогів їм в Україні немає. Тому відтворити ці красиві та смачні коржики у себе вдома поки що неможливо.

Отже, вироби, приготовані за старовинними узбецькими рецептами та ще й працьовитими руками творчої болгарки, — просто на вагу золота. Тому доводиться милуватися фотографіями гарного хліба і чекати на розширення виробництва.

Тим, хто живе у селі та поблизу нього, пощастило більше. Вони можуть поласувати запашними апетитними коржами. Я, до речі, теж у списку везунчиків – знов їду на вихідні до Арцизу і дуже сподіваюся привезти звідти узбецький корж.

 Про узбецький хліб

повсякденні хлібиповсякденні хліби

Є безліч видів узбецького хліба: нон, обінон, наввай, патир, катмер, гидждалі, ширмай, аби, лачіра, а також сорти з цибулею, м’ясом, жиром, кунжутом.

  • Узбеки ніколи не викидають хліб і не залишають його на столі верхньою стороною донизу.
  • Узбеки дають хліб тим, хто надовго пішов з дому, щоб він оберігав людину.
  • Вони кладуть хліб під подушку дитині і вірять, що це захистить від зла.
  • Є особлива церемонія перед весіллям — «переломлення хліба», принесеного стороною нареченого. Встановлення його на стіл означає, що наречена погоджується на весілля.
  • Для узбеків немає нічого страшнішого, ніж порушення клятви на хлібі.





Джерело