Від оберега до модного тренду: як відрізнити одеські вишиванки від інших в Україні

Всі візерунки на вишиванках були унікальними

Може здатися, що вишиванка не змінилася за минулі сотні років, проте це оманливе враження. Візерунки, які вишивали на сорочках наші предки, несли в собі не лише сакральний зміст, вони надавали повну інформацію про її власника. За візерунком можна було визначити сімейний стан, наявність дітей, становище у суспільстві, добробут і навіть вік людини. Крім того, візерунки мали захистити власника від темних сил, нести йому удачу, служили потужним оберегом.

Орнаменти для сорочок жінки вигадували самі, і кожен візерунок був неповторний, мав свій сенс. Переймати візерунки категорично заборонялося, адже у такому разі можна було «перейняти» чужу долю разом із її негативом. У крайньому разі у вишивку потрібно було внести щось своє, закодувати те, що стосувалося свого роду. Крім того, існували деякі заборони на зображення певних символів, наприклад на дитячій сорочці не можна було зображати весільні орнаменти, а на чоловічих — жіночі і навпаки.

Особливі прикмети вишиванок Одеської області

Одеські вишиванки ввібрали вплив багатьох народів, чому сприяло територіальне становище регіону. У візерунках сорочок, виготовлених на Одещині, можна побачити не лише українські мотиви, а й вплив молдавської та румунської культур.

Шили одеські вишиванки зазвичай з білого бавовняного полотна, на відміну від, наприклад, Рівненської області, де використовували небілений льон. Крім того, від регіону залежав і крій сорочки, хоча багато деталей були схожі.

Особливістю крою одеських вишиванок були рукави, що розширювалися донизу за рахунок оздоблення, що звалася «пухлики» — це тоненькі складки, зібрані особливим чином, які розміщували трохи нижче плечового шва. Нижня, ширша частина рукава була прикрашена вишивкою хрестиком, а манжети вишивали та стягували тонкою стрічкою, щоб вийшли складання. Крім того, краї рукавів, горловину та поділ сорочки обов’язково обробляли тонким рубчиком або хрестиком, щоб візерунок з усіх боків захищав людину від недобрих сил. До речі, вишивка хрестом зовсім не є українською національною технікою, вона прийшла в Україну лише в XIX столітті.

Що зображали одеські майстрині?

Традиційний одяг кожного регіону України відрізнявся також кольоровою гамою. Майстрині з Одеської області надавали перевагу геометричним і рослинним орнаментам, які вишивали в чорних, червоних, жовтих і синіх тонах. Найбагатшу частину візерунка розташовували на середній частині рукава. Візерунок зазвичай складався з двох або трьох рядів, а серед його елементів часто використовували релігійні мотиви, корони, птахів, ромби, квадрати та лінії, які символізували сили природи. Іноді у візерунках одеських вишиванок можна побачити рослинні мотиви, а ось стилізовані зображення тварин майстрині використовували дуже рідко.

Крім того, традиційною технікою в Одеській області вважалася і двоколірна вишивка, в якій переважали червоні та сині відтінки. Синій колір був одним із найпопулярніших для вишивки — він вважався сильним оберегом, а також кольором фізичної та духовної чистоти, оскільки це був колір неба та води. Найчастіше сині відтінки використовували для вишивки чоловічих та дитячих сорочок, оскільки вважалося, що їм більше потрібний захист, ніж жінкам.

Що розповість орнамент на сучасній вишиванці?

Візерунки на сучасних вишиванках, виготовлених промисловим способом, на жаль, не несуть жодного сакрального сенсу. Адже для того, щоб орнамент на сорочці захищав власника та притягував до нього удачу, на вишиванку має бути нанесений певний візерунок із використанням особливої технології. Наприклад, за старих часів майстрині, вишиваючи, читали молитву або подумки бажали щастя майбутньому власнику сорочки. Така вишиванка вважалася найсильнішою, адже вона несла позитивну енергетику для свого власника, оберігала його. Важливе значення також мають символи, які повинні розташовуватися в певних місцях — на рукавах, горловині, по подолу. Однак сьогодні, особливо при масовому виробництві фабричних сорочок, цих вимог не дотримуються.

 

Матеріал написано на основі отриманої інформації від української художниці Світлани Кріжевської та директорки Одеського обласного центра української культури Валентини Вітос.

Фото зроблено у «Живому музею» Одеського обласного центру української культури.

Читайте також: