Андрій Сахаров народився 21 травня 1921 року в родині викладача фізики. Він закінчив московський університет, аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію з ядерної фізики. Сахаров був одним із розробників водневої бомби, проте пізніше став активно виступати за заборону ядерної зброї та ядерних випробувань. Саме він заснував радянський комітет з прав людини і був нагороджений Нобелівською премією миру. Разом з іншими вченими в листі Леоніду Брежнєву він застерігав його про небезпеку відродження сталінізму.
Сахаров виступав за лібералізацію радянського ладу і критикував українофобію за часів правління Сталіна. Вчений захищав права політичних в’язнів і протестував проти політичних переслідувань. Сахаров і створений ним комітет з прав людини заступалися перед владою за діячів української культури, серед яких були Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл, Леонід Плющ, Іван Багряний, Василь Стус.
Випереджаючи час, Сахаров часто говорив про перспективи застосування комп’ютерних технологій, які на той час вважалися фантастикою. І це при тому, що комуністичне керівництво не схвалювало кібернетику, оголосивши її лженаукою. Ще 1974 року Сахаров писав про «створення всесвітньої інформаційної системи, яка зробить доступним для кожного в будь-яку хвилину зміст будь-якої книги… будь-якої статті, отримання будь-якої довідки».
1980 року Сахаров відкрито виступив проти дій радянського уряду в Афганістані, за що його заарештували і відправили на заслання в місто Горький. Його дружина, дисидентка-правозахисниця Олена Боннер, добровільно виїхала разом із ним. Повернутися до столиці й посісти своє місце в Академії наук Сахарову дозволили тільки 1986 року.
Через два роки з ініціативи академіка Сахарова в республіках колишнього Радянського Союзу почалося створення товариства «Меморіал» — для дослідження політичних репресій радянського часу.
