І все ж життя триває. Сьогодні вразила «картинка», навіть не одна: жінки купують собі квіти. От дощик собі поливає, а вони квіти купують. Дивлюсь – не знаю, чи то усміхатися, чи плакати. Мабуть, якби не повномасштабна війна, я б уваги на це не звернула…
Маленькі вуличні кав’ярні ще більше намагаються прикраситись. Стільці та столики стоять собі, вмиваються під дощем. Дощик закінчився, дівчата виходять, протирають їх, очікують відвідувачів. А дощик знов собі починається…
До звичних тем за тими столиками додалась «поговоримо за світло»… Графіки, «їжа псується в холодильнику», «ніяких запасів не зробиш», «ягоди чи фрукти на зиму не заморозиш»…
Одна жіночка не стрималась:
– Така війна… Люди гинуть!.. А ви про ягідки та фрукти на зиму!..
Суперечки не виникло. Усі наче по команді замовчали…
А дощик знову собі почав потихеньку капати, потім посилився, а далі знов вийшло сонечко: день такий видався на початку червня.
Одеські газони та клумби радіють: вмиваються собі дощиком, падає потроху на землю ягідки шовковиці, наче літо у самому розпалі.
Хтось – за продуктами, хтось зайнятий іншими справами…
По дорозі бачу: лежить собі на асфальті мітла. Чую голос перехожого з цього приводу:
– О, це вже якась відьмочка до нас прилетіла? Сподіваюсь, хороша відьмочка. Як у тій пісні: «буде тобі, враже, все, як відьма скаже!»…
Шуткуємо. То ж, життя триває…
Раніше ми розповідали: Травень по-одеськи: королівська краса троянд і їхня символіка.
Фото авторки
