Далі події розвивалися так. 12 червня 1833 року з управління бессарабського генерал-губернатора М.С. Воронцова було надіслано лист одеському градоначальнику О.І. Левшину, де йшлося про «влаштування таких купалень за зазначеними планами та кошторисами господарським чином у найшвидший час».
Незабаром О.І. Левшин отримав від архітектора Кошелєва рапорт: «За дорученням Будівельного комітету, покладеним на мене розпорядженням від 14 цього червня за №2024 про побудову 2-х купалень при Кульницькому лимані, того ж дня приступив до виконання робіт. Червня 27 дня 1833 року. Кошелєв». А через два місяці Кошелєв рапортував Одеському будівельному комітету: «За дорученням комітету про влаштування 2-х купалень при Куяльницькому лимані, нині всі роботи побудовою закінчені. Архітектор Кошелєв. Серпня 29 дня 1833 року».
Що являє собою Куяльницький лиман
Довжина водойми — 28 кілометрів. Середня глибина — близько одного метра. Найбільша ширина — 3 км.
У лиман впадає річка Великий Куяльник. У районі лиману знаходиться найнижча точка України — мінус п’ять метрів нижче рівня моря. У літературі слов’янських народів нинішні одеські лимани називалися Солоними озерами.
Історичний факт: 1904 року в куяльницькій грязелікарні за сезон пройшли лікування 40 тисяч осіб.
Як почалося створення лікарні на Куяльницькому лимані
26 липня 1833 року було надруковано перше повідомлення в газеті «Одесский вестник» про створення на Куяльницькому лимані першої лікарні. «Упевнившись у цілющих властивостях вод Одеського Куяльницького лиману, начальство зробило розпорядження про влаштування одного закладу біля самого берега, у якому охочі могли б користуватися лиманськими ваннами та змогли знайти всі потрібні їм зручності для себе. Цей заклад, що складається з парників для теплих брудних і піщаних ванн і з намету для холодних купалень, приведено нині до завершення і передано для нагляду доктору Андрієвському.
Щодня дами можуть користуватися наметом для купання від 10-ї години ранку і до 6-ї вечора, а інший час ранку і вечора надано чоловікам; піщані і брудні ванни приймаються від 10-ї до 2-ї години дня».
Збереглися спогади, який вигляд мала куяльницька «Лікарня піщаних і брудних ванн». «Одна стіна теплого парника (дерев’яний барак) і половина даху мали скління. У котлах на вогнищі підігрівалася лиманська вода для ванн. На сонці нагрівався до необхідної температури бруд, після прогріву ним заповнювали дерев’яні корита в «парнику». Таким же простим було і лікування. Хворого вкладали в багнюку по саму шию на годину, а іноді й більше, доти, доки хворий не починав відчувати неприємні симптоми, виражаючись медичними термінами — на межі теплового удару. Хворого виймали негайно з бруду й обмивали в підігрітій ванні з ропою лиману.
Холодні купальні будували над водою на відстані 20 сажень від берега. Пристрій купальні був у вигляді намету на палях, вбитих у дно. Для входу в неї ставили місток із берега. У цих умовах Е.С. Андрієвський почав активно надавати реальну допомогу хворим людям. З максимальним ефектом намагався використовувати літній сезон, організовуючи лікування якомога більшій кількості пацієнтів, спостерігав за результатами одужання. Роблячи позначки, аналізував, до яких саме хвороб підходить лиман, а за яких буває навіть шкідливий».
Шукайте здоров’я в багнюці
Бальнеологічний курорт світового значення на берегах Куяльника заведено називати «українським мертвим морем». Висока концентрація солей у воді, цілющі грязі перетворили лиман на природну здравницю. Тут проходили курс лікування члени багатьох королівських сімей Європи, державні діячі, космонавти, керівники СРСР.
Солоні води лиману, «відірвавшись» від моря, ущільнювалися в ропу — насичений соляний розчин. Своєрідність лиману ще й у тому, що на дні залягли шари мулової грязі. Вона містить безліч різноманітних мінеральних частинок та органічних речовин. Складні хімічні процеси та «робота» різних бактерій надали муловій грязі безцінних лікувальних властивостей. Немов у гігантській лабораторії, вірніше, підводному хіміко-фармацевтичному заводі, на дні безперервно виготовляють цю грязь. А за якістю, лікувальними властивостями вона стала свого роду світовим еталоном. Сульфідно-мулові Куяльницькі грязі сприяють зменшенню запальних процесів, зміцнюють імунітет і відновлюють функції ушкоджених органів і систем організму. Ропа лиману також має лікувальні властивості, а мінеральна вода «Куяльник» допомагає при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.
Перші видобувачі солі та чумаки, які розвозили видобуту сіль Куяльницького лиману Росією, ще в минулі століття мимоволі відчули на собі цілющу дію ропи і бруду. І пішли гуляти світом чутки і легенди про чудесні зцілення. Це стало приваблювати на береги Куяльницького лиману хворих людей, які сподіваються полегшити свої страждання. Слідом за стражденними сюди потягнулися допитливі лікарі; найрішучіші з них, як це було неодноразово серед російської медицини, перевіряли дію ропи і бруду на собі, а потім пробували лікувати своїх пацієнтів.
Не сіллю єдиною
Назва унікального Куяльницького лиману, на думку істориків, пов’язана з високою концентрацією солі у воді і походить від тюркського слова «куянлик» (густий). А російський лінгвіст А.І. Соболевський у праці «Лінгвістичні та археологічні дослідження» пише, що так у стародавніх слов’ян називалися човновий причал, пристань.
У книзі «Опис України» Боплана вказується, що цей лиман (Jezero Kujalik) ряснів рибою, тут водилися коропи і щуки «неймовірної величини». На «риболовлю» прибували «цілі каравани з місць, що відстояли на 50 миль і більше».
У минулому Куяльницький лиман, як і Хаджибейський лиман, був затокою Чорного моря. Передбачається, що на прилеглій до Куяльника Жеваховій горі розташовувалося стародавнє поселення, а на березі лиману була одна з пристаней жвавого торговельного шляху з Києва річками Рось — Південний Буг — Кодима — Куяльник до берегів Болгарії та Греції. Цей шлях мав ту перевагу, що навантажені товарами човни йшли до Чорного моря, минаючи дніпровські пороги.
Так «мертве море» чи солона калюжа?
Сьогодні українське «мертве море» Куяльник пересихає і повільно рухається до статусу «солоної калюжі». Тут незаконно видобувають пісок «чорні копачі». Вдень і вночі екскаватори вантажать його на самоскиди, які розвозять будівельний матеріал по всій Україні. Це погіршує екологічну обстановку — зокрема, на схилах багато гніздівель птахів, які потерпають від дій «пісочних» браконьєрів. Час від часу правоохоронні органи здійснюють рейди в незаконні кар’єри, вилучають пісок.
Активізувалися браконьєри, які ведуть незаконний видобуток піску у верхів’ях Куяльницького лиману. Вони повністю перекрили гирло річки Великий Куяльник дамбою. Якби не привернення уваги громадськості до «піщаних» браконьєрів, то видобуток піску залишився б непоміченим, а в один далеко не прекрасний момент Куяльник висох би повністю. Що стосується єдиного промислова кар’єра, то необхідно зазначити, що розташований він за 15 км від лиману, в районі села Адамівка. Можливо, і ця побудована піскодобувачами дамба, що перегородила річку, зіграла свою роль в обмілінні лиману.
Крім того, з лиману ведеться видобуток цілющої грязі, яку потім продають за межами України під виглядом грязі з Мертвого моря і яка входить до складу косметики Мертвого моря. Бруд видобувають промисловим способом — екскаватори черпають його з оголених ділянок дна лиману на глибині до півтора метра.
Шляхи порятунку цілющої водойми вчені з Одеського екологічного університету вбачають у впорядкуванні стоку річки Великий Куяльник, припиненні незаконного видобутку піску та створенні ландшафтного парку навколо лиману. Проблема знищення унікального курорту стала настільки гострою, що нею занепокоїлися в українському парламенті. Зокрема, 2009 року до Генеральної прокуратури України було направлено депутатський запит про притягнення до відповідальності осіб, причетних до знищення Куяльницького лиману. У результаті було порушено кримінальні справи за фактами незаконного видобутку корисних ресурсів, порушники були притягнуті до адміністративної відповідальності.
І у лиманів буває спрага
Гідрогеологічні дослідження фахівців доводять, що основне джерело живлення Куяльницького лиману — підземні водоносні горизонти (що й не дивно, якщо врахувати, що Куяльницький лиман розташований нижче рівня моря).
У лиман впадає кілька малих річок. Головна з них — Великий Куяльник. Найбільші — річки в районах Красносілки та Іллінки. Саме поєднання прісної та морської води, яка змішується в лимані, роблять грязі та воду затоки лікувальними.
Лиман регулярно змінює рівень. Він схильний до певної циклічності. Періоди відносно високого рівня води тривалістю від одного до шести років змінюються тривалішими періодами (10-20 років) спаду та всихання. Відомо, що в 1774, 1792, 1824, 1826, 1828, 1830, 1831, 1835, 1847, 1850, 1851, 1853, 1866, 1867 і 1869 роках, як і зараз, на пересохлому дні Куяльника випадала сіль.
У середньому, за рахунок надходження води з річки Великий Куяльник, численних струмків, балок на берегах лиману, стоків прибережних сіл до лиману має потрапляти від 17 до 26 млн кубометрів води на рік. Крім того, до 23 млн кубометрів води Куяльнику дають опади — дощ і сніг. При цьому щорічне випаровування з Куяльницького лиману становить близько 42 млн кубометрів води. Тобто, в посушливі роки з малосніжними зимами лиман пересихає. А наповнюється він виключно під час одного чи кількох сильних весняних паводків, після чого рівень води 5-7 років тримається відносно високим. Потім лиман знову починає пересихати.
Нині інформація про підземні води, що живлять лиман, стала недоступною для екологічної громадськості.
Чорне море — донор Куяльника
Куяльницький лиман з’єднували з Чорним морем у 1907-му і 1925 роках. Однак в історичних джерелах про це можна знайти лише скупі згадки — про наслідки «вливання» нічого невідомо.
У 2014 році трубопровід із Чорного моря в обмілілий лиман запрацював в Одесі. Вода надходила кілька місяців. За цей період Куяльник поповнився 6-8 млн кубічними метрами морської води.
На сесії Одеської облради депутати ухвалили звернення до центральних органів влади про необхідність створення курорту державного значення на територіях національного парку «Куяльницький».
Викладачі та студенти Одеського державного екологічного університету проводять постійний моніторинг стану Куяльницького лиману. Головне завдання — визначити, як впливає морська вода на цілющий лиман. Найважливіше — не допустити його цвітіння. Кілька років поспіль лиман цвів червоними водоростями, які добре почуваються в його солоній воді. Цвітіння відзначалося і на притоках, де вода прісна.
Один із розробників програми з порятунку лиману, ректор екологічного університету професор Сергій Степаненко, впевнений, що солоність води не сприяє «цвітінню» Куяльника. Він вважає, що морських водоростей має бути дуже багато, щоб вони прижилися в лимані. Та й вода у водоймі набагато солоніша, ніж у морі. Отже, можна запускати морську воду тривалий час і навіть за температури вище 8 градусів.
Нагадаємо: проект закачування чорноморської води в лиман передбачає його відродження за три роки. Протягом цього часу мають намір перекачати близько 25 млн кубометрів морської води.
Ще проблема: засолення Куяльника. Закачування морської води значно знизило рівень солей. Зменшили рівень солоності й опади — їх за весь період реалізації проекту випало вдвічі більше за норму. В ідеалі солі в лимані мають становити 120-140 проміле.
Про перемоги та плани
Є в екологів і вісники перших перемог. Зокрема, завідувач секції хижих птахів одеського зоопарку Віктор Пилюга відзначає появу в акваторії лиману нових птахів. Приміром, озерних чайок і куликів. Орнітолог зазначає, що це свідчить про появу для них їжі — різних безхребетних, яких тут не було впродовж останніх років через посуху та солоність. Тобто Куяльник повертається до свого звичного життя.
Виконана робота, за запевненням учасників проєкту, лише початок. «Наразі проводиться робота з підготовки необхідної документації для створення Куяльницького заповідника і надання статусу курорту самому лиману. Це довга і копітка робота, але ми сподіваємося, що вона буде виконана не даремно», — запевняє Сергій Степаненко. А ось у найближчій перспективі — розчищення річок, що живлять Куяльник, і знесення дамб, побудованих місцевими жителями для своїх потреб.
Є й противники таких перспектив. «Люди позбудуться джерела води, а держава навряд чи зможе вирити необхідну кількість артезіанських джерел для того, щоб забезпечити тих, хто живе вздовж річок, що живлять лиман. Тому знесення незаконних дамб може мати важкі наслідки», — вважає еколог і краєзнавець Дмитро Жданов.
