Якщо я в рамках рубрики про перейменування одеських вулиць почну розповідати про проспект Гагаріна і, відповідно, про те, ким був Юрій Гагарін, то, напевно, більшості читачів відразу ж знадобляться вказівні пальці обох рук.
Перший – для того, щоб, покрутивши ним біля однієї скроні, сказати мені: шановний, шо ти гониш!? Проспект Гагаріна у нас в Одесі донині не перейменовано! А другий вказівний палець – біля іншої скроні: шановний, ви вважаєте, що ми всі жодного разу не грамотні і не знаємо, хто був першим радянським космонавтом!?
Ок, ок! Проспект Гагаріна поки що тільки топонімічна комісія запропонувала назвати проспектом Незламних, депутатського рішення поки що немає, і не факт, що таке буде. Як буде – вирішувати тільки одеситам.
Я в Одесі – збоку припёку, я херсонець, тут я “непроханий гість” уже півтора року. У Херсоні я був шеф-редактором найбільшої газети, “вбитої” загарбниками. Вдома я дійсно “вставляв свої 5 копійок” у питанні перейменування вулиць, а тут я “мовчу в ганчірочку”. Скажу тільки, що щонайменше в Херсоні та Києві вулиці Гагаріна перейменовані, але давати оцінку цьому факту я не буду.
Читайте також: Була “Лікарська”, стала “Любительська”: що не так з перейменуванням вулиць
Тепер щодо того, ким був Гагарін. Я далекий від думки, що хоч хтось із тих, хто читає ці рядки, не знає прізвища першого космонавта СРСР. Але не виключаю, що не всі знають, що Гагарін був першим НЕ ЗАГИНШИМ космонавтом СРСР. Ось про це і розповім коротко, тим більше, що побічно ця історія торкнулася і мого життя.
1965 року, коли я був п’ятикласником, мій батько – провідний логопед Херсонської обласної дитячої лікарні – поїхав до Харкова на 6-місячні курси до найвідомішого радянського психотерапевта професора Дубровського з метою навчитися лікувати заїкання гіпнозом.
Повернувся, привіз мені мій перший годинник (щоправда, носити годинник до школи дозволили тільки з 7 класу: не можна було, щоб не витріщався, коли вже дзвінок на перерву). А ще привіз дивну історію про господиню квартири, де знімав кімнату.
Бондаренчиха, як її між собою називали сусіди по комуналці, 12 квітня, коли з радіоточки лилися горді нагадування про те, що рівно 4 роки тому Юрій Олексійович Гагарін підкорив космос, розплакалася і розповіла пошепки татові, що не Гагарін, а її син був першим космонавтом СРСР, але він загинув. І це великий секрет державної важливості! Тато в думках прикинув її діагноз, розповів нам удома цю дивну історію – і забув про неї. На довгі 40 років.
У 2005-му я, уже журналіст, викопав в Інтернеті коріння цього “психічного захворювання” харківської Бондаренчихи і нагадав батькові цю давню історію. Так от, це була абсолютно нормальна, глибоко нещасна жінка, син якої Бондаренко Валентин Васильович, 1937 року народження, харків’янин, льотчик-винищувач, трагічно загинув 23 березня 1961 року, тобто за 20 днів до польоту Гагаріна.
Він був не просто льотчиком, він був членом першого загону космонавтів і, на думку деяких істориків, явним претендентом на здійснення першого польоту. Ось офіційно названа причина загибелі.
Бондаренко закінчував 10-добове перебування в сурдобарокамері: його випробовували самотністю і тишею. Тиск повітря там було знижено в півтора раза, а концентрацію кисню підвищили до 40%. Наприкінці одного з медичних тестів він припустився помилки – зняв закріплені на тілі датчики, протер місця їх закріплення змоченим у спирті ватним тампоном і необережно його викинув.
Вата потрапила на спіраль розпеченої електроплитки й миттєво спалахнула. В атмосфері майже чистого кисню вогонь швидко поширився на всю камеру. На ньому загорівся вовняний тренувальний костюм.
Швидко відкрити сурдобарокамеру було неможливо через великий перепад тиску. Коли камеру відкрили, Бондаренко був ще живий. Лікарі 8 годин боролися за його життя. Кілька годин у лікарні біля ліжка Бондаренка провела група майбутніх космонавтів, зокрема Юрій Гагарін.
Поховали Бондаренка в рідному Харкові, де жили його батьки. На пам’ятнику було викарбувано напис: “Світлій пам’яті від друзів-льотчиків”. І лише через 2 десятиліття з’явилася приписка: “- космонавтів СРСР.”
Чому я підкреслив, що даю версію офіційну? Тому що, як у нас водиться, є версія і конспірологічна. Мовляв, “всюдисущий” КДБ раптом зметикував, що першим у світі космонавтом стане не представник “головної” національності в СРСР – росіянин, а “якийсь там” українець.
“По-хорошому” Бондаренка не змогли позбавити №1 (він був найкращим із найкращих), і тоді він “випадково” загинув, а №1 став Гагарін. Цікаво, що з подібною конспірологією КДБ я зіткнувся багато років тому, коли у своїй херсонській газеті працював над темою загибелі лінкора “Новоросійськ” і багатьох сотень моряків на його борту на севастопольському рейді 1955 року.
Я через газету кинув клич, і відгукнувся добрий десяток жителів Херсонщини, які служили тоді на лінкорі і вижили. Серед версій була німецька донна магнітна міна на рейді. Був італійський слід, мовляв шеф бойових плавців князь Валеріо Боргезе так і не зміг пробачити Союзу РСР, що він за репарацією після Другої світової забрав собі лінкор “Джуліо Чезаре” (Юлій Цезар), зробивши його “Новоросійськом”.
Ну і третя версія – КДБ-шна: комітетники хотіли, щоб упор у військовому бюджеті СРСР був на ракетні війська, а не на флот. Ось він, мовляв, який уразливий, цей флот! Хтось здивований!? А підірвані в 1999 році будинки в Москві заради приходу гебешника путіна до влади – не з тієї ж опери!?
Завершуючи “гагарінську” тему, скажу, що українця Валентина Бондаренка цілком могли саме таким гебешним способом відлучити від космосу. У Радянському Союзі відомості про загибель Бондаренка були суворо засекречені до 1985 року, про його загибель у радянській пресі тривалий час не повідомлялося.
Відповідаючи на запитання іноземних журналістів, Юрій Гагарін називав “наклепом” чутки про жертви під час радянської космічної програми. Перші відомості про Бондаренка і його загибель з’явилися на Заході тільки в 1980 році. То може є сенс одеситам, якщо вони все ж таки вирішать перейменувати проспект Гагаріна, назвати його проспектом Валентина Бондаренка?
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
