Колиска українського козацтва
Тарас Гончарук
Сьогодні Одеська область охоплює землі трьох історичних українських земель:
- Північні райони. Частина Східного Поділля, освоєного українцями за часів раннього середньовіччя.
- Центральні регіони. Степи Херсонщини з турецькими й татарськими містами Хаджибей (Одеса) та Аджидер (Овідіополь), які до 1791 року перебували під владою Османської імперії.
- Південні регіони. Південна Бессарабія або Буджак, де розмістилися міста-фортеці Аккерман, Кілія, Ізмаїл, Татарбунари, — залишалася під турецькою владою до 1812 року.
Північ сучасної Одещини стала однією з територій формування козацтва. А решта її районів протягом століть були об’єктом козацьких походів, а пізніше — козацької колонізації.
— Перша письмова згадка про українське козацтво, на думку багатьох дослідників, датується 1492 роком, — розповідає Тарас Гончарук. — У польській хроніці того часу йдеться про те, як син короля Казимира IV Ян Альбрехт розбив татар на річці Саврані, що впадає в Бог, — так тоді українці й поляки називали Південний Буг. У цьому поході дорогу королевичу показували місцеві козаки. Отже, можна стверджувати, що землі на півночі Одещини — нинішні Савранський, Кодимський, Балтський райони — стали колискою українського козацтва.
Козаки в кілійських полях і на чумацьких шляхах
1516 року українські козаки під проводом хмельницького старости Предслава Лянцкоронського взяли Аккерман, захопивши там чималу здобич. «Саме тоді вперше в нас козаки з’явилися», — записав середньовічний польський хроніст. Тобто відтоді, зазначає Тарас, козаки стали потужною військовою силою.
За словами історика, у документах XVI-XVII століть є безліч відомостей про напади козацьких ватаг на татарські кочовища і турецькі фортеці, розташовані на землях сучасної Одещини. І герой однієї з найстаріших народних пісень «Дума про козака Голоту» задирає ворогів, роз’їжджаючи «на кілійському полі» — тобто поблизу міста і турецької фортеці Кілії. Так українські «степові лицарі» мстилися «басурманам» за їхні спустошливі набіги на українські землі.
— Поблизу Хаджибея, на Куяльницькому та Хаджибейському лиманах козаки сіль набирали. І разом із тим — на татар нападали, — розповідає історик. — Стривожений цим кримський хан Сагіп-Гірей 1548 року скаржився польському королю на українських «соляників» — так до середини XVII століття називали чумаків. Якщо когось із татар там зустрічають — убивають або в полон беруть. І просив повернути полоненого козаками знатного татарина.
Запорожці на Пересипі
Постійна загроза нападів ординців змусила козаків створити надійну систему укріплень. А їхньою столицею стала Запорозька Січ. Вона контролювала величезну територію степової України і мала всі ознаки держави: свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.
Входили до козацької держави і землі нинішньої Одеської області. Вождь української Визвольної війни гетьман Богдан Хмельницький, згідно з історичними документами, 1649 року погрожував польським послам військами свого татарського союзника, які стояли в Саврані.
У війні проти польської шляхти розглядав Богдан Хмельницький і союз із Московською державою. І 1654 року було укладено договір про військово-політичний протекторат — при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорозького.
Пізніше полковник Семен Палій на чолі загону з 200 козаків розгромив відділення татар «на урочищі Пересипі» — Одеський район досі зберігає свою старовинну назву. Тоді з полону було визволено десятки християнських бранців — австрійців, угорців, валахів. І сьогодні одна з вулиць Одеси носить ім’я славного полковника Палія.
З медаллю — в ув’язнення
-
Семен Палій
Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років десять тисяч запорожців були зараховані до російської армії. Козаки відзначалися в розвідках і рейдах, відігравали важливу роль у битвах.
— Історичні хроніки згадують, що під час взяття міста Аджидера козакам, очолюваним кошовим отаманом Петром Калнишевським, дісталася велика здобич, — розповідає Тарас Гончарук. — За що імператриця Катерина II подарувала йому золоту медаль, обсипану діамантами.
Після перемог над Туреччиною охорона кордонів із Кримським ханством перестала бути необхідністю для Росії. Волелюбна козацька вольниця була їй уже ні до чого. Тим більше що частина запорізьких козаків приєдналася до повстання Омеляна Пугачова. І 1775 року маніфестом імператриці «…Запорозьку Січ остаточно зруйновано, з викоріненням на майбутнє і самої назви запорозьких козаків, за образу нашої імператорської величності…».
Останній кошовий отаман, 85-річний Петро Калнишевський, закутий у ланцюги, був заточений у Соловецькому монастирі.
Із запорожців — у чорноморці
Козаки були змушені залишити свої землі. Частина з них втекла в турецькі володіння. Влада Туреччини виділила їм для перебування Хаджибей (Одесу), Аджидер (Овідіополь), і Яникополонію (Паланку).
Тим часом військова загроза з боку Туреччини зберігалася. Тому козацтво було вирішено відновити. Так 1788 року з’явилося «Військо вірних запорожців» під проводом старшин Сидора Білого, Антона Головатого і Захарія Чепіги. У 1790 році його перейменували на «Чорноморське козацьке військо». Навіть назва «запорожці» для Катерини II була нестерпною.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 років чорноморські козаки на чолі з кошовим отаманом Захарієм Чепігою та військовим суддею Антоном Головатим відзначилися в багатьох боях, зокрема — під час штурму Хаджибея та Ізмаїла. І Григорій Потьомкін в особистому листі до імператриці зазначав: «Наскільки корисні козаки піші, вже це доведено під Очаковом і в Ізмаїлі… А Чорноморські — безцінні».
Воїни і будівельники
-
Антон Головатий
Отримавши 1790 року титул «великого гетьмана» Катеринославського і Чорноморського козацьких військ, Потьомкін надав у повне розпорядження козаків землі між Дністром і Південним Бугом. Чорноморці їх активно освоювали. Антон Головатий, наприклад, заснував тоді село Головківку — нинішнє місто Біляївка.
— Після смерті Потьомкіна Катерина переселила чорноморців на Кубань. А з тих, хто переїжджати не побажав, було створено окрему козацьку команду під керівництвом осавула Федора Черненка. Саме вони з вересня 1794 року і будували Хаджибей (Одесу), — вважає Тарас Гончарук. — Для козаків було спеціально спроєктовано квартали на Пересипі і, згідно з указом Павла I від 1798 року, чимало чорноморців «уже завели в Одесі господарство і домобудівництво».
Козацький цвинтар: перший цвинтар Одеси
На схилі Шкодової гори розташоване найстаріше кладовище Одеси. Історики вважають, що створений цвинтар був 1775 року — одразу після ліквідації Запорізької Січі. Розташований він на території колишнього поселення Куяльник.
Козаки, які відмовилися переїжджати на Кубань, оселилися в цій місцевості. Займалися, здебільшого, видобутком каменю для будівництва Одеси. Зокрема, за словами Тараса Гончарука, 1837 року постачали будматеріал для зведення Потьомкінських сходів.
Через важку, виснажливу роботу смертність тут була дуже високою — особливо серед дітей і жінок. Часто гинули люди і внаслідок обвалів.
Найстаріший хрест датований 1791 роком — тобто з’явився за три роки до офіційного заснування Одеси. Встановлений він на могилі дитини Іоанна. Останнє поховання було 1965 року, а згодом цвинтар закрили.
Нині Козацький цвинтар налічує понад 200 старовинних надгробків. На думку Тараса Гончарука, вони є унікальними пам’ятками історії та народної культури. Виготовляли надгробки із суцільних брил ракушняка. А оскільки матеріал цей досить м’який, обеліски вражають розмаїттям скульптурних форм. Дослідники нарахували тут понад 30 видів надгробків. Найпопулярніший — «лапчастий хрест», зображений на козацьких прапорах.
У 1990-х роках кладовище могло зникнути — на його місці планували побудувати склади. Але, завдяки краєзнавцям, історикам, небайдужим одеситам, цвинтар все ж вдалося зберегти.
Минулого року кладовище отримало статус пам’ятки історії місцевого значення. І до дня міста департамент міського господарства Одеської міськради провів тут велике прибирання. Надалі кладовище планують включити до одного з туристичних маршрутів Одеси.
Читайте також:
