Про це та інше нам розповіла завідувачка літературної частини театру Марина Ізосімова. Вона провела нас по святій святих театру, куди зазвичай прості смертні не допускаються.
Для глядачів театр починається з вішалки, а для співробітників – з прохідної.
Це «корифейна гримерка», як жартома називають її самі артистки. Тут готуються до репетицій та вистав дійсно корифеї театру. Акторський колектив дуже дружний, тут привітно приймають молодих акторів, допомагають їм удосконалюватись у професії.
Починається все щонайменше за годину до початку вистави: гримери кладуть грим, роблять зачіски. Зазвичай працюють кілька гримерів. Однак, якщо немає складного історичного гриму, актори можуть загримуватися самостійно, цьому навчають у театральних вишах та коледжах. Будь-яка актриса та актор володіють основами цього мистецтва. Костюми в костюмерному цеху готують заздалегідь.
Якщо є потреба, повністю проводять прогін вистави. Якщо дія з вокальними та танцювальними номерами, артисти приходять задовго до початку вистави та ще раз «проганяють» номери на сцені. Потім — грим, костюм і, зрештою, вихід, як кажуть у театрі, «на глядача». У багатьох спектаклях зайняті діти не лише акторів, а й інших співробітників театру.
Усі фотографії, що прикрашають стіни гримерки, робить заслужена артистка України Ганна Фурдуй. Цього року вона вирішила зробити своїм колегам подарунок на 27 березня — у Міжнародний день театру. І тепер традиційно вже всі чекають, коли вона роздрукує нові фотографії. Це сцени з вистав або просто кумедні моменти з життя.
У багатьох спектаклях зайняті діти не лише акторів, а й інших співробітників театру. У вільний час вони малюють і на стінах можна побачити їхню творчість.
Це гримувальний столик народної артистки України Ольги Равицької. До речі, всі актриси, які сидять у цій гримерці, присвятили своє життя театру. Наприклад, у заслуженої артистки України Валентини Прокоф’євої у трудовій книжці лише один запис — робота у цьому театрі.
Взагалі життя в театрі починає кипіти з ранку. У день вистави монтувальники ставлять декорації, реквізитори готують усе, що може знадобитися акторам на сцені. А це може бути все, що завгодно – від звичайної пляшки до антикварних годинників-ходиків та цукерок.
Робочий момент, репетиція на сцені.
Так виглядає порожній зал для глядачів, але ввечері все обов’язково зміниться. У театрі з вдячністю згадують, як 28 лютого 2022 року, через чотири дні після початку війни, у театрі мала йти вистава «Вій». Зі зрозумілих причин він не відбувся, але вже через рік, коли відновили виставу, прийшли глядачі, у яких збереглися квитки на 28 лютого 2022 року(!).
Все готове до наступного спектаклю. Вистави йдуть українською мовою, 2022 року театр повністю відмовився від російської мови, з репертуару зникла російська класика та взагалі п’єси російських авторів. Афіші залишилися, але лише як пам’ять та історія театру.
Це приміщення для відпочинку, тут актори відпочивають перед виставою чи після репетиції. Адже репетиції можуть бути довгими і людям треба відпочити, поїсти, подивитися телевізор. Тут навіть спати можна, адже є ті, хто працює цілодобово. Одночасно ця кімната виконує роль «дитячого куточка» з іграшками, де проводять час діти співробітників, поки їхні батьки зайняті роботою.
А це іменні чашки трупи, своєрідна творча портретна галерея. У кожного актора своя іменна кружка.
Фотозона, тут дуже люблять фотографуватися глядачі. І хоч це загальнодоступне місце в театрі, «Пекельна спокуса» – одна з найяскравіших вистав у репертуарі та найзворушливіший фотоспогад, який залишиться для глядачів.
Тут же можна побачити макет декорації найстарішої вистави театру. Це «Закат» Бабеля, поставлений у 1927 році. Він іде досі, і декорації залишилися незмінними, як майже 100 років тому.
Якщо повітряна тривога триває не більше години, після відбою спектакль триває. Якщо довше — вистава переноситься на другий день. Акторам доводиться нелегко, це велике психологічне навантаження.
Сховище досить глибоке, розташоване внизу, там є генератори, три виходи, свіжа вода. Під час тривоги білетери супроводжують глядачів. Якщо немає світла, вони мають спеціальні ліхтарики. Притулок розрахований на 200 осіб — таку кількість глядачів наразі приймає театр.
До 150-річчя при театрі планується створення музею. Початок цього вже належить, на стінах можна побачити портрети корифеїв українського театру, які виступали на цій сцені. Також збереглося багато старих фотографій, на яких змальовано історію театру.
Час забирає життя тих, хто був живою історією театру, за півтори сотні років було втрачено багато документів, поступово йдуть з життя ті, хто знав старих акторів, пам’ятав вистави. Тому створення театрального музею часом перетворюється на квест чи детектив.