Як звичайна болгарська господиня Марія Іванівна зустріла мене на подвір’ї з віником.
І одразу ж гостинно запросила до столу. Під справжню болгарську міліну — не з лавашів, а з власноруч розкатаного тонкого тіста — пішла наша розмова.
Марія Іванівна Балтажі (в дівоцтві) народилася в Євгенівці, в родині колгоспників. Мати працювала у рослинницькій бригаді, батько був завідувачем тваринницької ферми. Після сьомого класу Марія пішла працювати до батька на ферму, а потім вирішила вчитися на шофера в Бородінській автошколі.
Батькам це рішення не дуже сподобалось, адже вважали, що «крутити баранку» — зовсім не жіноча справа. Але Марія Іванівна була дівчина вперта, і таки закінчила автошколу. А потім повернулася до господарства, де сіла за кермо важкого «ЗІЛа». Невдовзі батько – передовик виробництва, який стояв у черзі на авто, — зміг придбати «Волгу». Звісно ж, він іноді дозволяв на ній їздити й доньці. Ох, як же заздрили її подруги, коли вона на «Волзі» під’їжджала до клуба!
Та й від парубків-залицяльників у гарної дівчини не було відбою. А покохала Марія Іванівна працьовитого, веселого Дмитра Сухомліна. Відгуляли усім селом велике весілля, побудували дім, народили та виростили трьох чудових дітей.
— В мене був гарний чоловік. Ми разом працювали, обидва були в передовиках. Дмитро був комбайнером та майстром на усі руки. Дуже шкода, що пішов рано, — каже Марія Іванівна.
Після смерті чоловіка перша автоледі Тарутинщини присвятила себе дітям, онукам. Зараз у неї вже п’ятеро онуків і шестеро правнуків. Попри поважний вік, веде активний спосіб життя, за кермо, правда, не сідає, але має господарство, ходить до церкви, а на свята — у місцевий клуб. Навіть їздила до сватів у Болгарію, відпочивала на морі.
А ще дуже любить зустрічати гостей і ніколи не відпускає їх без гостинців.
— У житті головне не стільки вміти керувати машиною, скільки правильно, по совісті, керувати своїм життям, — вважає Марія Іванівна.
