От і ще один воєнний спекотний серпневий день… Ягідки шипшини немов натякають, що скоро осінь, листя на деревах – про те ж. А літо, спекотне одеське літо, навіть у серпневі дні не здається.
Хтось мріє про дощик, комусь спека – до вподоби, а хтось мудро каже, що погода – то таке…
Життя триває… Спекотні вулиці наповнені не тільки сонячним жарким промінням. Хтось тягне сумки з продуктами, хтось відпочиває у тіні, якщо, звісно, знайде її.
Літні люди на лавках обговорюють все ту ж спеку, а ще, звісно, все, що пов’язане з нашим часами…
– Чула, що спека буде ще сильніша… Знову світло вимикати будуть…
– Може, обійдеться якось?..
– Ні, попереджають. Треба бути готовими…
– Як до цього приготуєшся?..
– Ну живемо ж… Війна йде, «прильоти», а ми ж живемо…
А іноді люди сидять мовчки, дивляться на квіти чи фонтан, немов медитують…
Та все це – у парку чи у Міському саду.
А от вулиці іноді, навіть у розпалі дня, здаються тихими-тихими. Немов – в очікуванні: чи то ще сильнішої спеки, чи то осені. А, скоріше, того головного, чим ми з вами живемо останні майже два з половиною роки, на що сподіваємось найбільше…
Тримаємось!..
Фото авторки
