Бджолина спадщина: як подарунок батька визначив долю сина на десятиліття

Бджолина спадщина: як подарунок батька визначив долю сина на десятиліття

Робота для зрілих людей

Іван проходив строкову службу в складі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. Був зв’язківцем, артилеристом, пережив багато чого. Нагороджений медаллю «За відвагу».

— Після того, як я повернувся додому, приходив до тями цілий місяць, ходив як чумний, не хотілося ні з ким розмовляти, — згадує Іван. — Моя бабуся була знатна травниця: щоранку вона змушувала мене випивати кухоль козиного молока і давала настоянку заспокійливих трав.

А ще благотворно діяли бджоли — Іван почав допомагати батькові працювати на сімейній пасіці, поступово вникаючи в ази цієї справи.

— Батько настільки захопився своєю пасікою, що в один час довів кількість вуликів до сорока, — розповідає Іван. — Але в кожного бджоляра бувають періоди злетів і падінь. Це залежить від багатьох чинників — погодні умови, хвороби бджіл, уміння господаря правильно працювати з бджолосім’ями. Спочатку на домашній пасіці працював тато, а ми з братом були в нього помічниками. Коли тата не стало, я вирішив продовжити його справу, мені було вже 42 роки. Знаєте, захоплення бджолами приходить тільки після сорока, у зрілому віці, молодь, як правило, пасікою не займається. Раніше в нашому селі було чимало бджолярів-аматорів, і я міг із ними консультуватися — так приходила майстерність. І ось уже п’ятнадцять років я продовжую батькову справу.

Працюють так, що аж гай гуде!

— Пасіка — це дуже цікаво! — продовжує Іван. — За правильної організації роботи вона займає небагато часу. Звісно, це залежить від кількості вуликів. Якщо їх не більше десяти, то це аматорський рівень, меду вистачає для сім’ї та рідні. Якщо вуликів більше десяти, то вже залишається мед на продаж. Рік на рік не припадає. У мене найвдалішим був 2017-й, коли було 23 вулики, і меду я накачав стільки, що довелося займати бідони, — понад півтонни. Поточний сезон — вкрай невдалий: з десяти вуликів перезимували тільки три, сім бджолосімей загинули. Десь я не догледів, десь позначилися різкі перепади температури. Але я руки не опускаю. Через кризи проходять усі бджолярі. Зараз, у період військових потрясінь, бджоли — найкращі ліки, релакс. Хоч би який був втомлений, коли починаєш із ними працювати, про все забуваєш, відходиш від негативу. Бджоли в принципі не підпускають до себе, якщо ти роздратований, якщо злишся. До них треба підходити з добрим настроєм, не робити різких рухів і обов’язково з ними спілкуватися, розмовляти. Головне — їм не заважати і не турбувати. Бджола — як жінка: створи їй комфортні умови, і вона сама знає, що їй треба робити. Нам є чого повчитися у бджіл. Якби люди хоча б на двадцять п’ять відсотків жили так, як бджоли, то людство було б зовсім іншим. Ви бачили, як вони працюють?! Зранку ще не зійшло сонце, а вже стоїть гул — пішла робота. Поки щось в окрузі медоносить — акація, різнотрав’я, соняшник — вони працюють — аж гай гуде!

Сильна і беззахисна

Бджоли — це не тільки мед. Це перга, прополіс, маточне молочко і багато інших супутніх продуктів, які становлять колосальну користь для людини. Самою своєю енергетикою бджоли благотворно діють на організм — не дарма дехто будує апідоміки, де є змога поспати над вуликами, оздоровитися й набратися сил.

— Займаюся пасікою і дивуюся скільки бджола дає людині, і водночас наскільки вона беззахисна, — каже Іван. — Влітку на них полюють зграї золотистої щурки — птахи, які поїдають бджіл. На зиму у вулики можуть забратися миші. Людина — теж загроза: вона застосовує гербіциди, отрутохімікати, від чого можуть постраждати бджоли, і такі випадки були. У природі бджоли живуть у дуплі й постійно змінюють місце дислокації, адже накопичуються продукти життєдіяльності, можливий розвиток хвороб. Бджоли люблять чистоту — пасічник має щороку пересаджувати сім’ю в чистий вулик, а попередній ретельно чистити та знезаражувати. Я вважаю, що бджолярі мають об’єднуватися, щоб спільно розвивати свою улюблену справу та захищати бджілок.

Читайте також:



Джерело