27 місяців російського полону: через які жахи пройшов захисник Маріуполя

27 місяців російського полону: через які жахи пройшов захисник Маріуполя

«Друга війна мого батька»

донька Сергія Лебедєва

донька Сергія Лебедєва

Вперше тато Альони потрапив на війну у 2014 році. На Донбасі він прослужив понад рік, після чого повернувся до цивільного життя.

— Ми типова українська сім’я, яка живе у Миколаєві. Повномасштабну війну зустріли вдома. Вранці 24 лютого прокинулися від вибухів, це було поряд з аеродромом Кульбакине. Тато одразу поїхав заправити наші автомобілі та закупати речі першої потреби.

Сергій зібрав рюкзак та наступного дня вирушив до ТЦК. І 26 лютого вночі разом зі своїм підрозділом чоловік прибув у Маріуполь.

— Вже тоді зв’язок був слабким. Тато писав повідомлення раз на день або на два дні. Коли почали з’являтися новини про оточення міста, він вийшов на зв’язок лише наприкінці березня, написавши: «Ми знайшли старлінк, у нас все добре. Я живий».

Повідомлення завжди були короткими: «+», «окей» або «зрозумів». Натомість тато просив доньку розповідати йому все, що відбувається вдома.

— Потім тато написав, що в них «гаряче» і часом обстріли «градами». Зв’язок знову зник. 3 квітня мене охопила тривога. Я знову писала. Повідомлення прочитали, але ніхто не відповідав. Тоді тато потрапив у російський полон.

Про полонених захисників Маріуполя Альона дізналася з російських телеграм-каналів. Вона переглядала кожне опубліковане окупантами відео та фото. На щастя, Альона знайшла батька — він був живий. А потім настала інформаційна тиша. І що з полоненими, ніхто не знав.

«Полон гірший за пекло»

Сергій ЛебедєвСергій Лебедєв

Спочатку Сергій потрапив у колонію в Оленівці, потім у Таганрог, звідти у Володимирську область, а далі в Старий Оскол, Пакіно та Олексіївку. З першого дня це було фізичне і моральне знищення людини. На українців спускали собак та били шокерами. У травні 2024 року в колонії в Олексіївці на «прийманні» Сергія сильно побили. Захиснику зламали ребра, в нього гематома на нирці та травматизація хребта. На руках багато шрамів. Чоловік не хоче розповідати про них. Також у Сергія гепатит.

— Коли наших військових захопили в Маріуполі, їх п’ять годин везли в залізних клітках без світла, стоячи. Через брак кисню чоловіки втрачали свідомість і падали один на одного. Їх змушували по «понятіям» заходити й виходити з камери: не мали права піднімати голову та розправляти спину. Через це батько втратив вісім сантиметрів зросту. У лютому цього року, через поширення підшкірного кліща в колонії, в них відібрали всі речі. Росіяни не залишили ні одягу, ні білизни. А щоб вбити паразита, обпалювали шкіру військовим кислотою.

Одягли чоловіків лише 31 травня, коли готували на обмін. Щастям було мати наматрацники на ліжку — військові могли ними хоча б вкритися.

— Купалися вони раз на тиждень, без будь-яких засобів гігієни, і поверталися в сиру камеру мокрими. У багатьох розвинувся туберкульоз. Хлопців годували кашею або супом, що були схожі на залишки після миття посуду. Лише іноді у страві траплявся шматок картоплі. Також їжу приносили дуже гарячу та давали лише хвилину на обід.

Одного разу до них приїхав Червоний Хрест та Тетяна Москалькова (омбудсменка з прав людини в росії): привезли печиво, льодяники та сигарети. Сергію навіть перепало два печива. Коли Альона дізналася, де знаходиться батько, то постійно писала йому листи, але він не отримав жодного. Начальник режиму тримав людей у повній ізоляції. Навіть не можна було розмовляти. За весь час у полоні Сергій бачив лише одного хлопця зі свого батальйону.

Аби не зійти з розуму, сидячи з сімома чоловіками в одній камері, Сергій будував плани на майбутнє: «Ось я вийду з колонії і поїду до омріяної Іспанії. Хочу займатися парусним спортом, здійснити плавання». Чекав моменту, коли побачить доньку, онуку та дружину.

«Вітаємо, захисник вдома»

Сергій ЛебедєвСергій Лебедєв

Сергій філософськи ставився до полону, казав собі: «Мені потрібно пройти дев’ять кіл пекла, і тоді я повернуся додому». На восьмому колі — захисних повернувся.

— 25 червня 2024 року батька звільнили з російського полону. Він зателефонував дідусеві, сказав, що вдома — в Україні. Я не вірила до останнього, думала, що це шахраї знущаються. І тут мені приходить сповіщення у «Дію» — «Вітаємо, захисник Лебедєв Сергій Васильович скоро приїде додому».

Згодом на українських телеканалах почали викладати новини про те, що пройшов обмін полоненими. У кадр потрапив і Сергій: він розплакався, почувши українську мову.

— Тато зв’язався зі мною наступного дня. І так легко, ніби нікуди не зникав: «Я вдома. Як у тебе справи? Як ви тут без мене?». Після обміну їх нагодували і відвезли до реабілітаційного центру, де забезпечили необхідним, обстежили і направили до вузьких спеціалістів.

Сергій ще не адаптувався до звичайного життя — лікується від травм. І все ще планує поїхати в Іспанію.

Сергій ЛебедєвСергій Лебедєв

— Батько ще не розуміє, що відбувається в цивільному житті. Він виїжджав із мирного міста, а повернувся в місто, понівечене війною. Тому читає новини, намагається наздогнати те, що пропустив за два роки ізоляції. Не показує нам, що пережив, та жартує, що тепер у нього є «поблажки» і картоплю не доведеться копати.

Альона каже, що за понад два роки в російському полоні з 501-го батальйону обміняли лише 24 людини. Дехто з українців повернувся додому в чорних пакетах, без внутрішніх органів. На їхніх тілах був суцільний розріз — від підборіддя до пахової зони. Інші військові поверталися з вагою близько 35 кілограмів і понівеченими тілами від катувань. Крім цього, з 501-го батальйону засуджено 22 бійці — з них два на довічне. Так окупанти намагаються приховати свої злочини. І це лише маленька частина наших захисників, які наразі перебувають у російському пеклі.



Джерело