Не послухав волі батька
Батько Котляревського мріяв, щоб син став священником. Проте одразу після його смерті Іван покинув семінарію.
Точну причину його рішення важко знайти. Можливо, Котляревський хотів більш яскравого та насиченого пригодами життя. А, можливо, ще з юних років вирішив іти за покликом серця в письменництво.
Не лише мальований портрет
Якщо ви звикли бачити портрети відомих українських класиків лише у формі картинок, то з Котляревським все значно цікавіше. Донині зберігся текстовий портрет письменника, яким описували його сучасники.
На його обличчі були помітні сліди віспи, та попри це, воно приємне, енергійне. Волосся було чорним, як смола, зуби білими, а ніс римський. Люди з його близького оточення говорили, що молодість довго зберігалася в його образі навіть до похилих літ.
Іван Котляревський, за словами сучасників, був високого зросту, мав проникливий живий погляд і усмішку, яка не сходила з вуст.
Зовнішній вигляд письменника позначався простотою. Він носив чорний сюртук, іноді фрак, майже завжди була біла краватка. В урочисті дні Котляревського можна було побачити в армійському мундирі, штанах із червоними лампасами і трикутному з чорним султаном капелюсі.
Іван Котляревський (фото: Вікіпедія)
Мав єдине кохання, але нещасливе
Іван Котляревський вчителював у поміщика в Золотоноші. Там він познайомився з покоївкою, дівчиною-кріпачкою Марією Семикон. Вона була дуже вродливою, але безграмотною. Проте це не завадило Котляревському закохатися. Навпаки він почав таємно приходити до дівчини і трохи навчати грамоті.
Та зрештою кохання в пари не склалося. Коли Іван наважився у поміщика просити благословення, виявилося, що дівчина вже комусь “обіцяна”. З розбитим серцем Котляревський залишив кохану. В день її весілля він передав через служницю листа і каблучку, але відповіді не дочекався.
Особисто знайомий із запорожцями
Невдача в коханні підштовхнула молодого письменника почати займатися військовою справою. Цій діяльності чоловік віддав 12 років, зробивши достатньо успішну кар’єру.
Саме під час військової служби у ході російсько-турецької війни Котляревський познайомився із запорожцями. Вони почали розпитувати Івана про його прізвище і, з’ясувавши, що він автор славнозвісної “Енеїди”, охоче запросили до себе.
Цю бувальщину сам Котляревський із захватом розповідав усім. Проте це більше йому приносило утисків, ніж слави. Тому з часом 39-річний письменник подав у відставку.
Посиденьки, сигари і карти
Після військової служби Іван повернувся до рідної Полтави. Там почалася державна служба на посаді директора “Дому виховання дітей бідних дворян”, а також директора Полтавського вільного театру. Та не роботою єдиною займався чоловік.
Котляревський любив цікаво проводити вільний час. Посиденьки з друзями та пуншем, цигарки та карти були невід’ємними складовими дозвілля письменника.
Цікаво, що саме в такій атмосфері створювалася “Енеїда”.
Будинок, в якому жив Іван Котляревський у Полтаві (фото: Вікіпедія)
Помстився за перше видання “Енеїди”
Перший примірник “Енеїди” світ побачив без відома автора. Відомо, що поміщик Максим Попура власним коштом видав твір. Проте Іван Котляревський цього жесту не оцінив.
Автор зрозумів такий вчинок, як спосіб привласнити його творіння, а тому вирішив помститися. В другому виданні “Енеїди” Котляревський назвав поміщика мацапурою і звинуватив у крадіжці чужого. Хоча насправді жодного прибутку Максим Попура не отримав.
Перше видання “Енеїди”, 1798 рік (фото: Вікіпедія)
Таємна покровителька
Дослідники творчості Котляревського припускають, що в нього була впливова покровителька. Саме завдяки їй письменникові вдалося уникнути покарання за участь у “Товаристві малоросійському”, що було створено в Полтаві.
“Котляревського врятувала жінка, яка його любила”, – написано в листі Сергія Волконського.
Існує думка, що цією жінкою була дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна Варвара.
Майстер тостів та анекдотів
Посиденьки з друзями Іван любив не лише в себе. Часто чоловіка запрошували в гості навіть ті, хто мало його знав. А все тому, що у виголошуванні тостів чи анекдотів Котляревському не було рівних.
Героями анекдотів письменника зазвичай були французи, але пригоди їх були виключно полтавськими. Мабуть, такі анекдоти і надихнули Котляревського писати “Енеїду” в жартівливій українській формі.
Примірник “Енеїди” в особистій бібліотеці Наполеона I Бонапарта
Письменник часто розповідав про те, що один з примірників “Енеїди” потрапив до бібліотеки Наполеона I Бонапарта. Згадка про це збереглася навіть в письмовому вигляді, хоча трішки в іншій подачі.
У своєму “Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.” Іван Франко писав про те, що “Енеїда” Котляревського була спробою піднести українську мову до високої літератури і гідна знайтися в “куфрі Наполеона”.
Мав фанатів серед митців
У 69 років життєвий вогник Івана Котляревського погас.
Трагічна звістка болісно вразила його прихильника – Тараса Шевченка. Поет вшанував пам’ять про автора “Енеїди” відомим віршем “На вічну пам’ять Котляревському”.
Пізніше він навіть відвідав Полтаву, з метою вклонитися могилі Івана Котляревського.