Як «достукатися» до кожного
Живе Григорій Борисович у старовинному будинку на Дігтярній. Нині дерев’яні сходи, що ведуть до його квартири, присипані, немов борошном, густим шаром вапна. Минулого літа під час ворожого обстрілу тут вилетіли всі шибки. А нещодавно на горищі знайшли осколок російського снаряда. Зараз комунальники роблять ремонт.
Читайте також: Сьогодні в Україні свято тих, від кого залежить майбутнє нації
Війна, переконаний педагог, — трагедія не тільки безлічі смертей і скалічених доль. Вона забрала в цілого покоління українців можливість гідної освіти. Онлайн-уроки — навіть у хороших вчителів — ніколи не замінять безпосереднього спілкування, контакту між учнями та вчителем. Зацікавити дітей на онлайн-уроці — це, гірко іронізує педагог, наче цілуватися через ганчірочку. При цьому — у класах учнів багато, і педагог має «достукатися» до кожного. До того ж навряд чи, діти готові якісно сприймати, а вчителі віддавати знання в проміжках між повітряними тривогами та ворожими «прильотами». Тому головною умовою гідної освіти Григорій Борисович вважає мир в Україні.
Вчитель — професія артистична
Його дитинство припало на роки другої світової війни. А, закінчивши школу, тоді киянин, Григорій Редько вирішив вступати до Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.
— Творчий конкурс я витримав на «відмінно». А після того, як склав загальні предмети, виявилося, що в списку тих, хто вступив, мене вже немає, — згадує Григорій Борисович. — Підійшов до ректора, запитав, чому так сталося. І він відповів: наш інститут готує національні кадри. Був 1952 рік — розгул антисемітизму в СРСР…
Читайте також: «Ми вчимо один одного»: як трудовик став креативним вчителем інформатики
Отже, артистом Григорію Редьку стати не вдалося. Але гени — фактор упертий. І сьогодні онука артиста і дочка чудового педагога Олена Григорівна Редько — директор найулюбленішого одеситами і гостями міста Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного.
Вступити до столичного вишу абітурієнту з «п’ятою графою» в паспорті було досить проблематично. І він вступив до Гомельський педагогічний інститут, де був оголошений додатковий конкурс на фізико-математичний факультет. Адже вчитель теж творча професія — свого роду актор. А, коли в космос полетів Юрій Гагарін, Григорій Редько зрозумів, що фізика — це основа майбутнього людства.
Лейденську банку — власноруч
Інститут він закінчив із відзнакою. І почав викладати фізику в одеській школі №107.
— Мій перший клас був дивовижний, — ділиться педагог. — У нас склалися дружні стосунки. Практично, не було уроку, на якому я не проводив би експеримент. Тому діти їх не пропускали.
— Перед тим, як Григорій Борисович прийшов до нас у шостому класі класним керівником, старші хлопці говорили: прийде до вас Гога — таке прізвисько в нього було, дізнаєтеся, що таке вчитель, — згадує колишній учень Григорія Редька доцент Одеської морської академії Віктор Денисов. — Він відкрив для нас журнали «Техника молодежи», «Юный техник». А прості пристосування для демонстрації фізичних явищ пропонував робити своїми руками. Для таких учнів були підвищені оцінки. Ми з приятелем робили ці прилади — Лейденську банку, наприклад, приносили на урок. І, в результаті виявилося, що деякі «середнячки» — зокрема, і я — стали добре розуміти фізику. Загалом — із нехлюя він зробив мене людиною. Ми просто не могли не полюбити цей предмет.
І фізик, і лірик
Григорій Редько не тільки фізику викладав — читав учням свої вірші, водив у філармонію на симфонічні концерти. Саме в той час, у 60-ті роки минулого століття, у суспільстві розгорнулася бурхлива дискусія між «фізиками» та «ліриками» — хто важливіший. Зрештою зійшлися на тому, що важливі, як наука, так і мистецтво. А в особистості педагога Григорія Редька фізика з лірикою злилися воєдино.
Читайте також: «Українська наука померла з голоду»: відомий одесит, ютубер і вчитель, розповів, якою має стати школа
— Поезія нікуди не годиться, якщо в ній немає гостроти думки, яка відкривається не відразу, — переконаний Григорій Борисович. — Вірші — це не реклама, де все зрозуміло з першого слова. Точно так само і фізику треба читати багато разів за різними джерелами — щоб зрозуміти її суть. Я паралельно з фактами з фізики наводив вірші, що стосуються цієї теми. І всі чекали нових тем, за якими обов’язково були вірші. До того ж, я свого часу зрозумів — щоб стати справжнім вчителем, треба багато чого вміти. Я розумів, що, якщо мене попросять розв’язати задачу, то я розв’яжу. А якщо запитають: можете порівняти Чайковського з Мусоргським, самі зіграти зможете? Не зможу. Тому я закінчив музичну школу в Одесі.
Фізика в карантині та в літаку
Педагогічний талант, унікальна методика викладання Григорія Редька не залишилася поза увагою. Йому запропонували вести уроки фізики для всіх одеських школярів — телеуроки. Спочатку в тестовому режимі їх проводили в телецентрі інституту інженерів зв’язку імені Попова. Потім — на Одеському телебаченні, у редакції «Для дітей та юнацтва». Ведучою програми була легендарна дикторка Неллі Харченко.
— Ми приходили в телестудію, нам робили павільйон, і Григорій Борисович у прямому ефірі проводив із нашим класом урок фізики, — згадує Віктор Денисов. — По всіх школах повідомляли, що в такий-то час буде урок фізики. І, якщо в школі був телевізор, усі учні могли його побачити.
Читайте також: «Це скарб, а не мотлох»: як вчитель з Любашівки створив музей старовинних раритетів
Особливо актуальними стали телеуроки під час холерного карантину 1970 року. А після успіху на Одеському телебаченні вони з’явилися в Київському телеефірі, на центральному телебаченні, у телепрограмах Болгарії, НДР…
Унікальним став урок фізики, проведений Григорієм Редьком у салоні літака, що летить. Присвячений він був проблемам авіації та космосу.
— Там зовсім інші явища, перевантаження, — каже Віктор Денисов. — І Григорій Борисович пояснював, що відбувається і чому — під час зльоту, посадки, хмарності, зміни температур…
Де здобути гарну освіту?
Тривалий час пропрацювавши в школі, Григорій Редько став завідувачем кафедри методики викладання фізики в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені Ушинського. Після того, як він пішов, вона поступово зійшла нанівець. І сьогодні такої кафедри в цьому університеті немає. Немає тут і кафедри фізики. А в Одеському національному університеті імені Мечникова абітурієнти, які мають намір вивчати цю науку, повинні вступити на фізико-математичний факультет. І вступників, які бажають вивчати фізику, стає дедалі менше…
Тим часом фізика — це колосальний пласт людського мислення, переконаний Григорій Редько. А шкільна освіта – основа подальшого життя людини. Але сьогодні, на жаль, вона не дає міцного фундаменту для вищої освіти. Вчителів не вистачає, на вакансії приймають студентів. Навантажують їх на повну. А коли їм вчиться самим — незрозуміло.
Читайте також: «Учитель року-2024»: кого назвали найкращими педагогами в Одеській області
— Колись були прекрасні вчителі, наукові гуртки. Зараз, якщо є гроші — діти підуть займатися, ні — не підуть. Без грошей із ними ніхто займатися не буде. Обладнані кабінети фізики та хімії залишилися хіба що в приватних школах. І сьогодні, щоб дати дитині гарну освіту, певно, треба відправляти її до приватної школи, — каже педагог. — Я б зробив освіту безкоштовною, чесною, непідкупною. З маленьких років прищеплював би дітям любов до знань, науки. Коли закінчиться війна, сподіваюся, хтось із моїх вихованців стане вчителем, про якого я мрію.
«Ви не вчителі — ви мої учні»
«Вихід на пенсію» для творчих людей — поняття неприйнятне. І, попри «заслужений відпочинок», Григорій Борисович продовжував працювати — в Одеському обласному інституті удосконалення вчителів.
— Я казав: сьогодні ви не вчителі — ви мої учні, — розповідає Григорій Борисович. — І методику викладання, яку потрібно читати теоретично, я показував на практиці. Тобто — проводив із ними уроки.
Досі вчителі-учні Григорія Редька кажуть, що його уроки підвищення кваліфікації проходили на одному диханні. А без нього — «перетворилися на формальність, яку огидно відвідувати».
Вірші Григорій Борисович пише все своє життя. Сьогодні в його творчому доробку 19 книжок. Нещодавно вийшов новий збірник «Кроки». Справі свого життя, своєму покликанню він присвятив один із віршів.
Где ты, счастье мое большое?
Школа, мел, урок, доска…
То, что здесь связано с душою,
С жилкой жизни у виска…
Шкаф, учебники, приборы,
Телекамера, экран…
…
Время ничего не унесло…
Здесь хранится мое ремесло…
Читайте також:
