– Боже, які фарби! – чую я десь аж ніяк не в парку, а просто по дорозі.
І це ще не «справжній» жовтень, бо ж він в нас, як завжди, трохи з запізненням.
Календар – це календар, а погода – наче сама по собі. Усі три пори року можна на вулицях зараз побачити.
Ну хіба що зима ще, здається, таки далеко-далеко…
Вже не в перше під час війни відмічаю, що люди стали придивлятися до природи уважніше, ніж раніше. Може, й цінувати її стали більше. Чи це воно так здається?..
Жовтень потихеньку малює якимись «невимовними» фарбами свої малюнки, розмальовує вулиці потихеньку. Каштанопад додає чарівності.
– Треба обережними зараз бути, а то мені каштан вже по плечу так вдарив, я аж злякалась, подумала, що то щось з фасаду впало, – каже дівчина подрузі.
А подруга ці каштани потихеньку собі збирає, каже, що прикрашає ними кімнату:
– В мене для цього спеціальні вази навіть є!.. Треба встигати. Бо ж ще кілька днів – і все.
Жовте листя потроху собі опадає: про листопад нагадує. А кожна лавка у парках-скверах – наче картинка чи якийсь кадр з фільму. Навіть звичні ліхтарі «під старовину» виглядають якось чарівно.
Ягідки шипшини, дикий виноград… Краса одеських вулиць зачаровує. І знову чую (це якщо повітряної тривоги немає):
– Здається, що і війни ніякої немає…
На жаль, вона все ще триває…
Тримаймося!..
Фото авторки
Сообщение Жовтень по-одеськи: «Боже, які фарби!» (фоторепортаж) появились сначала на Одеське Життя.
