«Мене врятували мої картини»
В бібліотеці №1 ім. І.Франка (Книжний провулок, 1) відкрилася ця дивовижна виставка. У неї й назва особлива – Доброта завжди доброта». Квіти, поздоровлення, оплески…
Наша бесіда з майстринею – теж про доброту. Бо, як каже мені Світлана Костянтинівна, «доброта – це найважливіше у житті. Мені скоро вісімдесят років виповниться. Тож знаю, про що кажу. Особливо, коли часи такі важкі… Головне – аби люди були добрішими!..».
Читайте також: Одеситка Зоя Пасічна замінила квіти на медуз та море у петриківському розписі
Це вже шоста персональна виставка майстрині.
Світлана Скілова
– Вовняною аквареллю займаюся з того часу, як пішла на пенсію. Я – економіст за фахом. Ножиці, нитки та мої руки – так з’явилися перші аплікації з вовни. Мені тоді сімдесят два роки виповнилося…
На очах у моєї співбесідниці – сльози. Це відповідь на моє запитання про особисте життя.
– Все, що роблю, що бачите на виставці – і є моє життя. Ще за кілька років до війни поховала свого єдиного сина…
Це стало тяжким горем для Світлани Костянтинівни. Каже, якби не ці її витвори, не добрі поради й щира допомога найближчих друзів, то й навіть не знала б, як жити далі.
Ще чую:
– Мене врятували та рятують мої картини… От цим і живу.
Син був для неї всім, та ще й першим порадником у творчості.
– Я тепер часто працюю в його кімнаті, перед його портретом… Намагаюся відобразити у роботах все те, що мене вразило, надихнуло, все те, що мені подобається особисто. Ну от, як то кажуть, до чого душа лежить… А оця виставка з відображенням тварин – це ж про доброту, перш за все… Відношення до тварин – важливий показник, що ти за людина. Іноді чуємо чи бачимо таке ставлення до них, що жахливо стає на душі. Нам взагалі, як на мене, дуже не вистачає зараз доброти. От так і народилась ідея цієї виставки. Тепер от люди самі можуть побачити та відчути. Замислитись…
«Жити всупереч»
Біля деяких робіт Світлани Скілової стоїш – і не тільки замислюєшся чи милуєшся, а сльози наче самі собою набігають на очі. Цілий калейдоскоп почуттів – і радості, і суму водночас. Вони – як саме життя. Кожна картина – як сама чиясь історія: жива, невигадана, романтична та водночас – реалістична.
Для Світлани Скілової поняття «жити всупереч» і творити – не просто слова. Це сенс її життя. Як і сама доброта, яка пронизує усю представлену виставку – таку ж різноколірну, яке наше життя – завжди неповторне, як і представлені роботи. І ще одне, дуже важливе, що відчула, побачивши роботи Світлані Костянтинівні. У героїв виставки відсутня «мультяшність». Кажу ж: живі вони всі. Справжні!
– Так багато сумних думок в багатьох з представлених робіт… Чи мені тільки так здається?
– Хто як бачить. Так, суму багато. А в житті, особливо під час війни, його мало? Та й чи сум це?.. Це ж щось на кшталт бажання достукатися до людської душі, це моя розмова з людьми, з самою собою, з власною душею… Інакше як? Як на мене, то ніяк…
Доброта… Навіть в самих «сумних» сюжетах робіт майстрині є особливі промінчики: наче сонце крізь хмари намагається дотягнутися до кожного з нас. Може, це і є образ тої доброти, заради якої створила майстриня цю нову колекцію?..
Життя триває… І треба жити й творити далі. Навіть коли біль пронизує, навіть якщо обставини складаються «не так».
Для Світлани Скілової не має цього «не так», бо володіє майстриня важливими секретами про велику людську доброту і неповторну творчість.
Вас також може зацікавити: Сакральна магія мотанок: чому майстриня з Одеської області почала створювати ляльки під час війни.
Фото авторки
