Потаємні двері на випадок війни
Масова модель автобуса ЛАЗ-695 була цікавою і з технічної, і з практичної точки зору. Але цього разу відзначимо одну особливість найбільш поширених модифікацій ЛАЗів – 695 Е (1963 р.), 695М (1969 р.) та 695Н (1974 р.). Велика частина машин цих серій мала… додаткові двері, про які не всі пасажири здогадувались. Як і інша важка техніка тієї пори, на випадок війни автобуси мали потрапити під мобілізацію – зокрема, для використання в якості санітарного транспорту. І щоб заносити ноші з пораненими до салону, автобуси даних серій мали на передку, в районі правої фари, невеликі додаткові двері – а точніше, люк. Також в певні роки ЛАЗ-695Н з такими дверима комплектувалися ношами для розміщення поранених і стійками для їхнього кріплення в салоні у три яруси. Ці комплекти зберігалися в автопарку, до якого був приписаний конкретний автобус.
Вже ЛАЗ, але ще не автобус
Першим популярним продуктом заводу ЛАЗ був не автобус. Спочатку, з 1951 року, тут випускали самохідний підйомний кран – так званий автокран. Модель АК-32 (згодом ЛАЗ-690) базувалась на шасі тритонної вантажівки ЗИС-150. Єдина для кількох заводів країни конструкція стала того часу зразком простоти та функціональності. Саме львівські автокрани мали певну особливість: цілком металеву задню кабіну, з якої водій-кранівник керував стрілою та лебідками. В цій кабіні був другий акселератор – ним водій “газував”, піднімаючи чи опускаючи вантаж та повертаючи платформу. Автокран ЛАЗ був настільки вдалою моделлю, що його випускали навіть тоді, коли завод уже підготував проект першого автобуса ЛАЗ, а саме – 1955-го року.
ЄвроЛАЗ-1967
Коли з конвеєру вже сходила перша модель заводу – міський ЛАЗ-695, лазівські конструктори взялися будувати концепти. Один з яких, ЛАЗ “Україна-67”, влаштував, як тоді казали, сенсацію на модному автобусному шоу у Ніцці (Франція). Тоді з XVIII Міжнародного автобусного тижня ця модель привезла цілий пакет трофеїв та нагород. При тому що участь у цьому шляхетному заході брали 133 автобуси від найвідоміших виробників світу. Зусилля конструкторів, технологів та тест-пілотів не були марними – ЛАЗ “Україна-67” передав частину своїх новацій серійним машинам зі Львову: V-подібну “вісімку”, трансмісію, принципи оформлення інтер’єру та цілі його елементи. Власне, концепти для того і створюються.
Гібридний ЛАЗ
Такого поняття як гібридний автомобіль у середині 1990-х років ще не було, що не завадило тоді народитися саме такій технічній конструкції – автобус з гібридним приводом. У Львові на базі міської моделі ЛАЗ-5252 спроектували електричну трансмісію та батарею тягових акумуляторів. Головним рушієм гібридної силової установки був дизель ЯМЗ, який приводив у дію генератор. Той давав струм тяговому електродвигуну, який приводив вже безпосередньо колеса. Отримана в такий спосіб модель ЛАЗ-5252 була нагороджена приставкою “Електро”. В гібридного ЛАЗа було кілька особливостей, характерних і для сучасних гібридів: режим рекуперації для збереження енергії гальмування, тяговий двигун, що в потрібний момент перетворювався на генератор плюс можливість автономного ходу суто на електриці (до 10 км).
Справжні електромобілі ЛАЗ
Ще до автобусів і до автокранів, наприкінці 1940-х років, завод ЛАЗ певний час випускав невеликі партії електромобілів. А саме розвізних фургончиків класу 0,5 т і класу 1,5 т. За іменем розробника – інституту НАМІ – вони називалися НАМІ-750 та НАМІ-751. Конструкція була прогресивна: каркас і оббивка з алюмінієвого сплаву, залізо-нікелеві акумулятори (80 – 84 В), зарядний пристрій на борту та електродинамічні гальма. Пробіг від зарядки до зарядки у найдешевшій базовій комплектації становив 80 км для порожнього і до 65 км для завантаженого. Поповнення батарей до 100 % від стандартної мережі 220 В займало 4 години для 0,5-тонної машини і 6 годин для півторатонки.
Коротко
І наша сьогоднішня добірка, і модельна історія заводу ЛАЗ в цілому – цікава ілюстрація того, яким гнучким має бути виробництво для реакції на споживацькі запити. І, як не дивно, такому масштабному підприємству як ЛАЗ з його 14-ма тисячами серійних автобусів на рік це вдавалося протягом аж півстоліття. І ані автобуси ЛАЗ, ані самі заводчани не винні у тому, що врешті решт підприємства не стало.
