Та все не так просто. Бо ж поки діти в захваті від незвичного сюжету, дорослі занурюються в філософську суть цієї чарівної історії.
Одеський театр ляльок: жив собі злий Лис
Що ж незвичного? Там, мабуть, все. Якщо ви були глядачем вистави минулого року «Фарбований Лис», то вам здасться, що «Украдене Різдво» — це немов продовження детективної історії по казці Івана Франка.
Так, вистава створена за мотивами і цієї казки, і драми Івана Франко «Украдене щастя», але ж це зовсім інша історія, яку — шар з шаром — вам доведеться не тільки з задоволенням дивитися, а ще й розгадувати.
Прем’єрні покази вистави тривають, приносять справжню насолоду від оригінальної історії, де «звично-поганий» Лис теж немов «перефарбовується», тільки зовсім в іншому сенсі.
Що стане, якщо надихнутися казкою «Фарбований лис» та драмою «Украдене щастя» Івана Франка? Такою думкою задались в театрі.
І от виявилось, що вийде дивовижна казка «Украдене Різдво». Та чи тільки казка?..
Автором п’єси та режисером-постановником виступив артист театру Артем Теляшенко (він же — один з виконавців головної ролі), художниця — Юліана Карєва, пластичне рішення — Діана Костика.
…Живе собі злий Лис. От тільки чомусь полюбляє цукерки (що за натяк?). Ненавидить свята (так йому судилося) і час від часу (о, це вже «майже» Гамлет!) розмовляє з батьком, що оживає на старому портреті.
Батько оті «цукеркові» звички сина не розуміє та нагадує, що той — невдаха. Невдаха?! Та як же так?! От і вирішує наш герой вкрасти в звірят свято. Бо треба ж якось підтверджувати статус!
І ось вже він — суцільне зло! На очах глядачів перетворюються валізи на домівки, які трощить Лис і… знов з’їдає цукерки. Вам це нічого не нагадує?..
Одеський театр ляльок: що таке справжнє свято?
Та свято — це не подарунки і не цукерки. Це те, що в серці. Виявляється, маленьке серце жахливого злодія може стати великим, якщо хтось повірить в це з усією щедрістю — тою, що у власній душі.
Що ж далі?.. На Лиса, як і повинно бути, чекає кара? Його знайдуть та він отримає «по повній»? Так, отримає, але не покарання, бо ми ж про головне — про незвичайні казкові пригоди (це якщо для дітей). А ще — про трансформацію (це якщо для дорослих)…
І чим же все закінчиться? А навіщо розказувати?! Ви ж самі тепер маєте змогу потрапити в театр та впевнитись, як здійснюються дива… Якщо вони, звісно, справжні. А вони таки справжні, повірте мені!..
Бо ж чуємо ми зі сцени:
— Це щось неймовірне: ти заплющуєш очі і слухаєш пісні. І весь твій сум кудись відлітає. Бо Різдво — це не тільки подарунки. Це родина. Це бачити очі близької тобі людини, чути її голос та сміх…
А так відгукуються на виставу глядачі:
Неймовірно добра та яскрава вистава! Талановита гра всіх акторів, чудова режисура та святкова атмосфера завдяки Казкарю зі Святим Миколаєм — все разом дуже сподобалось і допомогло нам з онуками оговтатись після ракетного обстрілу… Дякуємо від щирого серця!!!, —
пише Олена Єргієва.
«Жодної фальшивої ноти!»
…Оплески, оплески… Завіса…
Артем Теляшенко в ролі Лиса.
Артем Теляшенко ще не встиг зняти грим з обличчя. Наша бесіда, звісно, про виставу. Артем розповідає, що ідея продовжити історію фарбованого Лиса народилася у нього давно. Була ідея якось переробити відомий сюжет на щось нове. Але обов’язково таке, що зацікавить і дітей, і дорослих:
Лис хоче вкрасти свято. Бо злий, бо не любить, коли хтось радіє… Це була спочатку тільки ідея, але потім вона втілились в виставу. Лінія батька Лиса додалась вже «по ходу», як і багато чого іншого. Так вийшла ця філософська вистава… Чому Лис став таким? Чому досі полюбляє цукерки, а батько стверджує, що він невдаха?.. Приємно, що вистава подобається і дітям, і дорослим. Для мене це дуже і дуже важливо. Бо, виявляється, кожний знаходить щось своє.
Артем зізнається, що «діяв» за принципом: в виставі не повинно пролунати не однієї фальшивої ноти.
Питаю в автора, режисера-постановника та виконавця головної ролі Артема Теляшенка:
— От тільки що пролунали оплески. А яке ваше власне враження від вистави?
Артем усміхається:
— Можу у відповідь лише згадати важливий вислів моїх вчителів: «Режисер розуміє, як треба ставити виставу, коли відбулася прем’єра»… Але ж коли я чую відгуки від глядачів, коли бачу, як радіють діти, а дорослі немов повертаються у власне дитинство, то це щастя…
Так, це щастя: побувати у казці. А наостанок лише хочу додати: поспішайте в театр, подаруйте дітям і собі свято. Тільки завітайте до театру трохи раніше вказаного часу, аби завітати ще до початку вистави у ще одній казці — Зимовій резиденції, що відчинила свої двері в Одеському академічному театрі ляльок!..
Фото: Марія Котова
