Перша частина: Як і чому почалася війна – розповідає військовий журналіст
Для успішної окупації чужої території агресору важливо заручитися лояльністю місцевого населення. У лютому 2014-го керівництво РФ, плануючи агресію проти України, робило акцент на створенні іміджу своїх військових як “захисників прав і свобод”. Першою мішенню став Крим – автономія у складі України, яка до 1954 року входила до складу РРФСР.
Настрої в Криму
Наприкінці лютого 2014-го настрої кримчан не були антиросійськими. Проте за 60 років у складі України більшість місцевих жителів народилася й виросла українцями. Одна справа – підтримувати дружні стосунки з сусідами, інша – сприйняти факт того, що сусід приїхав не на відпочинок, а на танку для окупації. Агресору було зручніше зробити це так, щоб кримчани не усвідомили, що відбувається.
«Вбивства» біля Корсунь-Шевченківського
20 лютого 2014-го, коли ще палав Майдан у Києві, біля Корсунь-Шевченківського розлютовані євромайданівці зупинили автобуси з кримськими антимайданівцями. При обшуку в них знайшли зброю, саморобні мачете та щити майданівців. Хоча всі кримчани повернулися живими, російська пропаганда вже 21 лютого повідомила про “8 вбитих та десятки зниклих безвісти”. Це було спростовано поліцією та головою Ради міністрів АРК Могильовим, але багатьом кримчанам ці подробиці були не потрібні – вони вірили телевізору.
Втеча Януковича
21 лютого Янукович підписав Угоду про врегулювання кризи з опозицією та в присутності європейських міністрів, але ввечері втік з Києва. За різними даними, він побував у Харкові на з’їзді депутатів півдня та сходу України, потім у Донецьку, після чого 22-23 лютого опинився в Росії. Згідно з Угодою, він мав підписати закон про повернення до Конституції 2004 року.
До вторгнення рашистських військ залишалися лічені дні…
22 лютого у Верховній Раді депутати від Партії регіонів масово виходили з фракції. Після відставки спікера Рибака головою парламенту обрали Турчинова. Конституційною більшістю (328 голосів) ухвалили постанови про перехід до парламентсько-президентської форми правління та про самоусунення Януковича. За останню проголосували навіть лідер комуністів Симоненко та нинішній колаборант Сальдо.
Проблема полягала в тому, що в Конституції були лише 4 підстави для припинення повноважень президента: відставка, неспроможність за станом здоров’я, смерть та імпічмент. Механізму останнього не існувало, а Янукович просто втік. Його втеча була важливою для планів Росії щодо захоплення українських територій. Якби відбулася добровільна відставка, можливо, вдалося б уникнути тисяч жертв, війни та зберегти територіальну цілісність України.
Вячеслав ДІОРДІЄВ
