Викладати, допомагати, доглядати
Понад шість років Олена викладає трудове навчання та технології в одній із херсонських шкіл. Спочатку вона два роки проводила гурткові заняття в київській школі, а згодом разом із чоловіком переїхала до Херсона.
– Я родом із Херсонщини. Десять років ми з родиною жили в Києві, але у 2011 році повернулися до Херсона. Я працюю вчителькою у місцевому ліцеї. Школа за роки війни пережила чимало: спочатку окупацію, а потім постійні обстріли, які пошкодили будівлю. Крім того, багато дітей покинули Херсон. Ліцей нині закритий, а учні продовжують навчання дистанційно, – розповідає Олена.
Читайте також: Сила в єдності: Як соціально відповідальний бізнес підтримує Україну
У вересні 2022-го Олена разом з чоловіком переїхала до Одеси. Зараз вона є класним керівником шостого класу, в якому 36 учнів. Більшість з них перебувають за кордоном. Один – досі знаходиться в окупації на лівому березі Херсонщини. Дитина самостійно опрацьовує матеріали та складає контрольні.
Про те, що почнеться велика війна, Олена, як і багато інших, не вірила. Але потім Росія окупувала Херсон. Вчителі та учні весь час намагалися зберігати зв’язок, навіть проводили онлайн-навчання, щоб підтримувати дітей.
– Нам рано вранці зателефонували друзі й сказали, що почалися обстріли. Містом стояв густий дим. Спочатку була розгубленість, а вже вдень над Дніпром літали гелікоптери. Почалися бої в районі Антонівського мосту. Ми зрозуміли, що окупанти наближаються, – згадує страшні дні Олена.
Народне мистецтво рятує життя
Олена разом із родиною провела півтора місяця в окупації. Протягом цього часу вона допомагала сусідці похилого віку, яка майже не виходила з квартири. У місті продукти та ліки розкуповували миттєво. Олена згадує, як замість молока людям із дітьми роздавали морозиво. Найстрашніше було, коли окупанти вимкнули зв’язок та інтернет.
– На початку квітня нам вдалося виїхати з Херсону через Снігурівку. Виїжджали я, чоловік, його батьки, донька та дві собаки. Це було дуже небезпечно. Окупанти виставляли танки на дороги, наводили дула на автомобілі й погрожували розстрілом.
Спочатку родина вирушила на захід України, де місцеві допомогли знайти невеликий, але затишний будиночок у селі на Львівщині.
– Я вперше побачила українські гори. Це було неймовірно. Там почала займатися вишивкою, хоча до цього взагалі не цікавилася нею. В селі не було багато занять: вигуляли собаку, приготували їсти, прибрали — і все. А вдома залишилася вся моя техніка: швейна машина, оверлок, розпошивальна машина. Забрати їх було неможливо. Постійно боялася, що росіяни зайдуть у нашу квартиру й житимуть там, – ділиться Олена.
У серпні 2022 року Олена дізналася про всеукраїнську благодійну команду «Швейна рота». Жінка вирішила приєднатися до їх ініціативи – шити адаптивний одяг для поранених, військових та інших потребуючих.
– За першою спеціальністю я кравчиня, але шила тільки для себе та родини. Якось, шукаючи в інтернеті викрійки, я випадково натрапила на «Швейну роту». Як і багато інших, я донатила на збори, але з учительською зарплатою складно допомагати фінансово. Постійно було відчуття, що я роблю недостатньо. Але тут подумала, що можу шити.
Так трапилось, що у цей час Олена стала класною керівницею п’ятого класу. На годинах спілкування вона розповідала учням, що кожен може наближати перемогу, як може.
– Діти слухають і кажуть мені: «А ми не можемо допомагати. У нас немає грошей, донатять батьки, а ми нічого не робимо». І я зрозуміла, що діти справді відчувають себе осторонь. Вони не відчувають, що можуть бути корисними.
Побачивши, як до адаптивного одягу додають невеликі сувеніри, вчителька вирішила залучити учнів до цієї справи.
– У мене виникла ідея організувати для дітей комплекти для створення таких сувенірів. Інструменти, матеріали, усе необхідне я збираю і надсилаю. На жаль, це можливо тільки для тих, хто перебуває в Україні, адже пересилка за кордон дорога. Я записую їм відеоінструкції, показую, як та що виготовляти.
Маленьким херсонцям сподобалася ця ініціатива. Наразі благодійною справою займаються близько 20 дітей з різних класів. Керівництво ліцею навіть виділило Олені додаткові години для гурткової роботи, присвячені волонтерській діяльності.
Як виховати патріота?
Волонтерство стало частиною життя Херсонського ліцею. Олена згадує, як на початку війни учні разом з батьками та вчителями допомагали плести маскувальні сітки. Коли Херсон був в окупації, про такі справи було небезпечно говорити. У багатьох є рідні чи знайомі на фронті, а деякі випускники стали військовими. Один із них, прикордонник, загинув у перший день повномасштабного вторгнення.
– Діти підтримують і нас – вчителів. Ми разом спілкуємося, відволікаємося від тривожних думок. Я намагаюсь змінювати об’єкти праці, щоб дітям було цікаво. У дітей часто бувають ідеї, які часом навіть кращі за дорослі.
Адміністрація та батьки допомогли закупити матеріали для волонтерської діяльності. Олена також хоче, щоб діти вивчали ткацтво, вважаючи, що з початком війни традиційні українські вироби та мистецтво стали ще важливішими.
– Якщо ми хочемо виховувати патріотів, дітям треба показати красу нашої традиційної культури. Вони повинні бачити, що є чим пишатися, що наша нація дійсно крута. Діти вірять, що створюють не просто сувеніри, а й обереги.
Деякі вироби учні разом із волонтерами розміщували у магазинах, а зібрані кошти відправляли на військові збори. А щоб діти відчували себе командою, Олена зробила для них футболки з логотипом швейної родини.
– Я бачу, як серйозно вони до цього ставляться. Волонтерство може впливати на здоров’я дитини, зокрема, на організацію її часу та розвиток. Дитина розуміє, що вона робить дуже корисну роботу для суспільства. І коли в них питатимуть, а що ти робив під час війни? Їм буде що відповісти.
Олена також підкреслює важливість підтримки з боку родини для тих, хто займається волонтерською діяльністю. Близькі люди готові закрити очі на те, що не встиг прибрати або приготувати їжу, а іноді навіть допомагають, беручи на себе частину домашніх обов’язків. Так само роблять вчителя та учні.
Що думають про своє волонтерство маленькі херсонці?
Дарина, учениця 8-го класу
«Мені подобається робити вироби своїми руками – це приносить задоволення і допомагає відволіктися від війни. Створюючи патріотичні вироби, ми передаємо воїнам свою вдячність і робимо свій внесок у наближення перемоги».
Анастасія, учениця 6-го класу
«Я завжди любила рукоділля і мріяла займатися волонтерством. Тому я дуже рада, що все так вдало співпало!»
Влада, учениця 8-го класу
«Я не можу залишатися осторонь, коли моя країна потребує допомоги. Тому я роблю свій внесок, створюючи ці маленькі символи підтримки для ЗСУ. Сподіваюся, це наблизить перемогу».
Вероніка, учениця 6-го класу
«Я хочу бути корисною і хоч якось підтримати наших захисників. Адже підтримка дуже важлива для кожної людини».
Денис, учень 6-го класу
«Мені дуже важливо підтримувати воїнів, щоб вони продовжували захищати нашу країну і знали, що діти завжди поряд з ними».
Читайте також:
