Одноразовий криголам
Семен Челюскін жив у першій половині 18 століття, був полярним мореплавцем, ось на його честь і назвали побудований для СРСР у Данії криголамний пароплав. Його спустили на воду у березні 1933 року. У свій перший і останній рейс корабель вирушив на початку серпня 1933-го з Мурманська до Владивостока – для вивчення проходу Північним морським шляхом.
23 серпня його повністю затисло у льодах Чукотського моря. 13 лютого 1934 року сильне стиснення розчавило «Челюскін» і він потонув. 104 члени команди опинилися на льоду, на щастя, завбачливо розвантаживши пароплав. До порятунку вони провели там 2 місяці у страшних умовах полярної зими.
На початку березня розпочалася їхня евакуація на Чукотку за допомогою літаків, але погодні умови дозволили завершити її лише 13 квітня. Усього було зроблено 23 рейси. Усіх учасників експедиції нагородили орденами, льотчики, що врятували полярників, стали першими Героями Радянського Союзу. Ордена Леніна отримали навіть 2 американські авіатори – за допомогу при порятунку челюскінців.
Читайте також: Чому в Одесі вже немає вулиць Володарського та Воровського
Будемо відвертими: якби вулицю Челюскінців в Одесі не перейменували в період правління мера Гурвіца під егідою повернення історичних топонімів, її обов’язково перейменували б зараз у рамках вимог законів про декомунізацію та десовєтизацію, оскільки історія з пароплавом «Челюскін» є однією із знакових, символічних подій епохи СРСР.
Компартія та безпартійний радист Кренкель
До речі, крім іншого, під час цієї льодової епопеї мала місце ще як мінімум одна вельми показова ситуація, яка характеризує одну з граней тієї епохи – компартійний кретинізм.
Історія стосується радиста пароплава «Челюскін» Ернста Кренкеля. Ще з вузівських років пам’ятаю, що нам розповідали про цю людину, як про Профі з великої літери. У тій аховій ситуації на крижині у нього в радіостанції луснула деталька – резистор (опір). У в тих умовах відсутність зв’язку було синонімом загибелі ВСІХ.
Резистор – це керамічний циліндрик, покритий шаром графіту, який створював опір електричному току. Що зробив Кренкель? Він здогадався просто на папірець настругати графіт зі звичайного олівця, під’єднав контакти – і ось він, зв’язок ціною в сотню доль!
Був, правда, один великий на той час недолік у Ернста Кренкеля: він не був членом КПРС. І ось яку ситуацію описав в одному зі своїх оповідань письменник Михайло Веллер.
1934-го вже набирала обертів радянська каральна машина боротьби з «ворогами народу». Крижина-не крижина, яка там різниця! – комуністи були зобов’язані продемонструвати «одобрямс» лінії партії та підтримати її одноголосним рішенням партійних зборів. Закритого типу зборів, тобто без допуску туди усіляких безпартійних.
Усі вказівки з приводу теми зборів і навіть проект рішення приходили по радіо Кренкелю. Цей безпартійний переводив «морзянку» у звичайні слова, записував все, починаючи з грифу «таємно» на папір і віддавав його парторгу. Той аж бігом організовував партзбори в єдиному вільному приміщенні – наметі радиста Кренкеля. Але оскільки партзбори були закритими, радисту коректно казали «дозвольте вам вийти геть».
І Кренкель змушений був по 2-3 години тупцювати на страшному морозі навколо намету, поки комуністи гнівно таврували у своїх полум’яних промовах ворогів світового пролетаріату, а потім відшліфовували протокол рішення зборів. Потім у намет запускали геть-начисто задубілого безпартійного Кренкеля, який, ледь відігрівши пальці, сідав за телеграфний ключ і «морзив» на Велику землю протокол закритих партзборів, починаючи з грифу «Секретно».
Хтось може в цю історію не повірити, назвати її вигадкою письменника гіперболою. А я вірю. Тому що за 14 років роботи на «ідеологічному» підприємстві – телепередавальний центр – (мається на увазі період від закінчення інституту до відкритої появи транспарантів «Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС») я, безпартійний, стільки надивився і наслухався аналогічної компартійної дуристики. Її слід довго пам’ятати. Втім, як і подвиг челюскінців в арктичних льодах.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
