
Катерина Маковецька, маркетолог:
Перш за все хотілося б виразити головне: фестиваль «Одесі-610» став для мене справжньою радістю. Я завітала на фестиваль, бо дізналась про його насичену програму. А сталося так, що відкрила для себе незнайомі сторінки історії Одеси. Прекрасно, що фестиваль «оздоблений» картинами. А лекції дуже цікаві. Запам’ятався виступ гідеси Ольги Потєхіної «Смаки Шевченка». Це такий незвичний, дуже оригінальний підхід до класики!


Так, трохи заважав вітер, але ж яка прекрасна можливість дослідити галерею, розташовану просто неба, де представлені роботи, присвячені маловідомій частині історії Хаджибея. Так наша історія оживає в мистецтві, особливо в таких несподіваних формах.
Я бажаю фестивалю подальшого розвитку, щоб він відбувався щороку, залучаючи більше митців, лекторів і лідерів думок. Хай фестиваль «Одесі-610» продовжує відкривати нові грані культури й історії, і хай більше й більше людей стають частиною цього цікавого процесу.
Любов Багач, 88 років:
Живу неподалік, і дуже рада, що потрапила на цей фестиваль! Хоча, на жаль, не знала, що він тут відбудеться. Але все одно я все встигла. Навіть сумно, що він вже завершився. Але ж в мене було п’ять насичених днів, це дуже приємно.


Дуже цікаві картини. Дуже! Особливо тому, мабуть, що вони усі – про історію нашого міста. Історію, яку, чесно кажучи, ми погано знаємо. Так воно якось сталося. А тут я так багато нового для себе відкрила!
Ще дуже сподобався концерт. От я б хотіла, що більше музики й пісень було на такому фестивалі. Я сама навіть не втрималась – підспівувала. І лекції цікаві, хоча я не всі слухала. Їх же дуже багато. Мене привабили лекції про історію Одеси, зокрема про те, коли місто почало своє існування. З датою заснування міста хтось згоден, хтось – ні. Сусідці розказала, що Одесі вже 610 років, та вона й слухати про це не хоче. Каже, що Одесі набагато менше. А я їй кажу: «Нуьа чого тоді фестиваль, присвячений 610-ти рокам проходить? Пішли зі мною, сама почуєш. Там цікаво». Та вона не пішла. І дуже жаль. Мені вісімдесят вісім років, а цікавість до історії Одеси не зникає… Це ж рідне місто.
Анна Пайкіна, засновниця та керівниця етногурту «Леґіт»:
Я засновниця та керівниця етногурту «Леґіт», і я рада поділитися враженнями від фестивалю «Одесі-610». Ми брали активну участь у заході: виступали з програмою, присвяченою одеській «Просвіті», проводили музичний майстер-клас.


Я вважаю, що цей фестиваль надзвичайно важливий для нашого міста. Він допомагає показувати справжню історію Одеси, а не ту, яку нам нав’язувала російська імперія.
Мені подобається, що сюди приходять люди, відвідують різні активності, які залучають усіх. Комусь до душі живопис і виставки – тут є картини, що розповідають про старовинну Одесу. Хтось більше цікавиться лекціями, яких дуже багато, і їх проводять цікаві люди. Тож кожен може знайти щось для себе. Загалом, це дуже корисно й цікаво.
Щодо атмосфери – ми відчували переважно позитив. Жодного негативу ми не почули. Хоча я знаю, що дата 610 років викликає суперечки, і хтось, можливо, хейтить – кажуть, це боти чи просто незадоволені, але ми цього не відчули.


До речі, якщо цікаво, що означає «Леґіт» – це «легенький вітерець», такий символ нашого гурту. Я вдячна за можливість бути частиною фестивалю і як учасниця, і як гість.
Сподіваюся, ми ще зустрінемося на наступному «Одесі-610»! Хай всім щастить, і до нових зустрічей!
Катерина Тимощук, культурологиня:
Минулого року я на цьому не була, але цього року відвідала, і мені справді сподобалося. Та не просто фестиваль сподобався, він мене вразив, бо він об’єднує дуже багато людей, зокрема й ідейних, які горять своєю справою. Особливо мені запали в душу виставки картин – там представляли одеських митців, і я мала змогу поспостерігати, як вони творять у реальному часі. Ніби доторкаєшся до живої культурної пам’яті нашого міста.
Але не все було ідеально. Чесно кажучи, мені трохи заважали повітряні тривоги, які переривали хід подій. Проте я старалася не зосереджуватися на цьому. Якщо ж говорити про найяскравіші моменти, то поки що важко виділити щось одне. Але вже зараз можу сказати, що найбільше мені запам’яталася виставка картин – спостерігати за творчим процесом було просто захопливо. Лекцій я не всі встигла прослухати, бо допомагала з адміністративними питаннями.


Ще один незабутній момент – музика та пісні. Це було гучно й емоційно! Молодь і старші люди разом підспівували, і це так об’єднало всіх. Співати одні й ті самі слова – це завжди згуртовує, і я відчула цю єдність на власному досвіді. Ось такі враження в мене від фестивалю!
Вікторія Кравченко, організаторка фестивалю, художниця:
Фестиваль добіг завершення. Хочу поділитися своїми думками – є в нас і позитивні моменти, і деякі неприємні нюанси, які, втім, не затьмарюють загальної картини.


Мені дуже приємно, що на деякі наші заходи прийшло чимало людей. Наприклад, концерт групи «Леґіт» взагалі зібрав натовп…
Головне: одесити почули і побачили, що всі події фестивалю відбуваються в рамках «Одеси 610». Перші два дні, хоч і з мінливою погодою, були вихідними, тож людей було багато. Але є й сумний аспект – погода. Вона частково завадила нам. Ми не змогли повноцінно виставити картини та постаті просто неба, хоча наша виставка була чудовою. Саме ці яскраві роботи привертали увагу перехожих – вони зупинялися, дивилися, читали описи про Хаджибей і героїв, які відіграли важливу роль в історії міста.
Ті, хто приходив на наші локації, здебільшого вже були зацікавлені фестивалем або ставилися до нього нейтрально. Було лише кілька перехожих, які агресивно відреагували, шепотіли щось невдоволене й уходили. Ми до цього готувалися, тож це не стало шоком – вони не затримувалися. Але я щодня стикаюся з такими моментами, і це вже звичка.
Ще один нюанс – п’ять днів фестивалю здаються забагато. Ми вже це відзначили і будемо враховувати. Загалом це лише другий рік, тож ми аналізуємо як помилки, так і досягнення. Фестиваль точно продовжить своє життя, ми вже плануємо, як його вдосконалити.
Фестиваль «Одесі-610» залишається для мене джерелом натхнення, попри всі виклики…
Фото авторки, фото співаків – куратори фестивалю