Кирилівська церква – одна з найдавніших і найзагадковіших святинь Києва. Фрески у стилі да Вінчі, ікони написані Врубелем та легенди про Змія Горинича – які таємниці приховує церква, де рай лише для жінок, – читайте в інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
- Пам’ятка ХІІ ст. Що приховує одна із найдревніших церков Києва?
- Сцени раю і пекла. Чим унікальні середньовічні фрески Кирилівської церкви?
- Не просто графіті. Які послання залишали давні віряни на стінах святині?
- Які шедеври створили Їжакевич і Врубель у церкві?
- Таємниці Богородиці. Чому образ Марії вражає відвідувачів?
Зведена в середині XII століття, Кирилівська церква пережила монгольську навалу, століття занепаду, радянське безбожництво, але зберегла в собі дух давньої Русі. Її стіни пам’ятають ще літописних князів, а унікальні фрески вже 9 століть зворушують вірян до глибини душі.
РБК-Україна розпитало завідувача сектора “Музей Кирилівська церква” Національного заповідника “Софія Київська” Андрія Петренка та старшу наукову співробітницю Марину Проніну про унікальність давньоруської святині.
Хто заснував Кирилівську церкву
– Кирилівську церкву датують ХІІ століттям. Що відомо про її заснування?
М.П.: Церква була заснована на тлі міжусобних війн, які йшли в країні. Засновником храму і ктитором (меценатом, – ред.) став чернігівський князь Всеволод Ольгович, який посів на київському престолі у 1140 році. Він присвятив церкву своєму небесному покровителю святому Кирилу архієпископу Александрійському.
Храм збудували в історичній місцевості на Дорогожичах. Саме тут колись проходили основні бої за Київ. Літопис каже, що дорогожицька земля була “кров’ю полита і кістьми осіяна”. Невдовзі після заснування навколо церкви сформувався ансамбль Кирилівського монастиря.
Згідно з літописними джерелами, це була князівська усипальниця. Тут поховали дружину засновника храму княгиню Марію Мстиславівну – онучку Володимира Мономаха, її старшого сина князя Святослава – героя давньоруської поеми “Слово о полку Ігоревім”, а також його сина Всеволода Рудого і його дружину княжну Марію Казимирівну. Жодне поховання не дійшло до наших часів.
Первинний вигляд Кирилівської церкви (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
– Святиня входить у попередній список ЮНЕСКО. Чим унікальна ця пам’ятка?
М.П.: Це одна із найстаріших церков. Тут збереглося 800 кв. м фрески ХІІ століття. Система розпису центральної частини цієї церкви й Софіївського собору абсолютно ідентичні. Тільки у верхніх зонах у соборі – мозаїка, а тут – фреска.
Ктитори Кирилівської церкви не могли собі дозволити мозаїку, бо вона була дуже коштовна. Храм, скоріш за все, розписували місцеві майстри – після розпису Софії в ХІ ст. в Києві сформувалась своя іконописна школа на основі візантійської.
Кирилівська церква, як і Київ, була розграбована ордами хана Батия у 1240-му році. Вони зняли свинцеве покриття даху і святиня майже 4 століття простояла просто неба. Ймовірно, саме у цей час були розграбовані княжі поховання, бо вони були коштовні. Монголо-татари не могли цього зробити – у них було табу щодо поховань, вони взагалі їх не торкались.
Тільки з 1605 року за фінансової підтримки князя Костянтина Острозького почалось відновлення. Первинну передвівтарну перегородку замінили на 5-ярусний дерев’яний різьблений іконостас. Храм зовні набуває барокового стилю, але інтер’єр залишився практично незмінним.
Старша наукова співробітниця Марина Проніна (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Звідки у церкві “середньовічний вандалізм”
– Кирилівська церква майже ровесниця Софії Київської. Тут теж збереглися графіті?
А.П.: У нас 863 графіті, які датуються ХІІ-ХVIII століттям. Деякі із них написані латиною, решта – старослов’янською. Майже усі розшифровані, за винятком кількох погано збережених.
Графіті у храмі – це послання до Бога. Зараз би сказали, що це середньовічний вандалізм, але колись люди вважали, що молитва є тимчасовим явищем. Закінчилась молитва – закінчилось прохання. А якщо нашкрябати щось на стіні храму, то це доходитиме до вух Бога постійно. Тому кожна людина вважала за потребу зробити такий напис. У деяких графіті просили навіть про покарання недоброчинних платників. Якщо людина була не писемна, то на стіні робила хрестик, або ставила якусь емблему. У нас є навіть дитячі графіті – зображення коника.
Унікальні написи, які зробили священнослужителі або князі збереглись у південній апсиді. Можемо це стверджувати, бо у цю частину храму допускались лише вони. Один із найвідоміших – графіті священника ХІІ ст., якого перевели в Кирилівську церкву з Софіївського собору – Мартина Семьюновича.
Графіті ХІІ-ХVIII століть (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Унікальні фрески у стилі да Вінчі і не тільки
– Які фрески у вас вважаються найціннішими?
А.П.: У південній апсиді є 13 фресок ХІІ століття, композиції яких не мають аналогів у світі. Вони виконані у техніці, яку через кілька століть повторить Леонардо да Вінчі у своїй знаменитій “Таємній вечері”. Це техніка фреско–секо, коли малюнок наносять на сухий тиньк. Композиції підписані слов’янською графікою. Це вказує, що їх виконали місцеві майстри, цим кирилівські фрески і відрізняються від софійських, де розписи робили візантійські або балканські художники.
Ці композиції деталізовано розповідають про двох святих – Кирила та Афанасія Александрійських. Перший жив у IV ст, другий – у V ст. Вони ніколи не перетинались, але їх завжди зображають разом, як парних святих. Кирило й Афанасій на цій фресці поряд з візантійським імператором. Дослідників саме зацікавив одяг правителя, бо він не відповідає візантійським традиціям – він такий, як носили руські князі у XII ст.
Фрески у південній апсиді (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Можна припустити, що майстри не знали, як виглядав імператор, але далі на фресці бачимо ще одну композицію з імператором і там одяг правителя відповідає канонам одягу візантійського імператора. Чому поряд зобразили двох імператорів у різному вбранні, для дослідників це досі таємниця. Деякі вчені вважають, що імператор у руському одязі – це Всеволод Ольгович, але за описом історика Татищева він має бути іншим.
Ще одна таємниця у цій апсиді – таємний хід у стіні, який веде на віконечко на висоту 5,5 метра. Колись там був дерев’яний балкон – темплон, розрахований всього на одну людину. Є багато версій для чого він був зроблений, одна з них – балкон збудували на замовлення князя Всеволода Ольговича, щоб він піднімався на нього і спілкувався зі своїм небесним покровителем Кирилом Александрійським.
Завідувачий сектора “Музей Кирилівська церква” Національного заповідника “Софія Київська” Андрій Петренко (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
М.П.: Знаковими є також композиції у притворі, які усі присвячені тематиці страшного суду. Зі старослов’янської це перекладається, як “останній”, “остаточний суд Божий”. Композиція у Кирилівській церкві найдавніша і найдеталізованіше зображує сцени Суду у давньоруському мистецтві ХІІ ст., що збереглось у вигляді фресок. Втім, у храмі зображення дійшло до наших часів фрагментарно. Більшість цих розписів реставрація ХІХ ст.
Ліворуч сцена ілюструє притчу про багатія і Лазаря у пеклі, описану в Євангелію від Луки, а праворуч – сцени із пекельних мук.
Завершує цикл страшного суду фреска “Ангел згортає небо”. Вона ілюструє останню книгу Біблії, яка називається об’явлення від Іоана Богослова, або грецькою “апокаліпсис”. У цьому тексті йдеться, що у кінці часів янголи просурмлять у сурми й небо згорнеться, мов сувій. І ми бачимо, як янгол зусиллями згортає важкий небесний сувій. Цю фреску вважають однієї із найкращих зразків ХІІ століття. Вона зберегла навіть оригінальний напис, це величезна рідкість.
.jpg)
.jpg)
Сцени пекла і фреска “Ангел згортає небо” (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
“Чоловіки у цьому храмі йдуть тільки у пекло”
– У церквах вкрай рідко можна побачити зображення чорта і пекла.
М.П.: Ці композиції тут написані на згадку усім, хто виходить після богослужіння. Але крім пекла, у нас є й сцени раю. Первинні фрески майже не збереглися. Композиції запозичені з храму у Володимирі. Їх відтворив український художник Іван Їжакевич. Зверху зображено райський сад, Богородицю у супроводі Архангелів Михаїла і Гавриїла, а ліворуч херувима, який охороняє ворота до раю.
Внизу – група праведників на чолі з апостолом Петром крокують до раю. І цікаво, що праведники тут лише жінки, при чому чоловіки у цьому храмі йдуть тільки у пекло.
– А чому так?
М.П.: Чоловіки мають слухатися Бога, дружина – чоловіка, і коли настане страшний суд, то чоловік відповідає і за себе, і за дружину, і за всіх, хто за ним. А дружина, хоч би за себе відповіла.
До речі, це не єдина збережена фреска Їжакевича. Ще є його Богородиця Оранта. Він створив її у 18-річному віці, як тільки закінчив рисувальну школу Мурашка. Йому важко було наважитись написати Богородицю, для цього образу він нібито надихнувся обкладинкою із коробки цукерок, де була зображена гарна дівчина. Але він дотримався іконописних канонів.
Сцени раю, автор Іван Їжакевич (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Оранта авторства Івана Їжакевича (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Ікони для церкви писав Врубель
– Кирилівська церква славиться ще й розписами Миколи Врубеля.
М.П.: Врубель був серед студентів, яких мистецтвознавець професор Андріан Прахов запросив на реставрацію церкви у 1885 році. Він відправив Врубеля в Італію (Венецію), де той почав працювати над Богородицею і немовлям.
Прототипом для написання святої стала дружина Андріана Прахова – Емілія Львівна, в яку Врубель був тоді палко закоханий. Фігуру святої він списав з італійки-натурниці, а сама ікона була написана з іконографічними канонами Свенської (печерської) Божої матері. Тому перед нами не Емілія Прахова, а пресвята Діва Марія.
Врубель під час написання ікон стикнувся із неймовірними технічними труднощами. Їх треба було писати на цинковій поверхні – металевих пластинах, але олійні фарби від цього зсідалися. Тоді йому порадили опустити пластини у слабкий розчин із соляною кислотою, від чого на поверхні мала утворитись зернистість, за яку триматиметься фарба. Але цю пораду Врубель застосував лише до трьох ікон – Спасителя, і двох престольних святих Кирила та Афанасія Александрійських, а в іконі Богородиці зміг обійти ці труднощі завдяки своїй майстерності.
Взагалі дослідники вбачають у творчості Врубеля вплив Джованні Белліні – засновника венеціанської школи живопису, яким тоді захоплювався художник.
Ікони, які написав Микола Врубель (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
– Які образи найбільше вражають відвідувачів церкви?
М.П.: Найчастіше люди ридають перед Богородицею, бо її погляд не може нас залишити байдужими. Врубель зобразив її у момент після зустрічі із Симеоном Богоприємцем, який їй розповів про пророцтво: її сина розіпнуть на хресті. І той жах і неминучість подій відтворяться у погляді Богородиці.
Якось одна парафіянка сказала, що не буде молитись до Емільки Прахової, ймовірно вона її знала особисто. Жінка навіть написала листа в митрополію. Тоді митрополит київський освятив ікону і це питання вже було закрито назавжди. Чим користується художник під час написання творів – це його особиста справа. Головне, що він пише за канонами.
Богородиця з Ісусом (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Легенди Кирилівської церкви
– Які ще таємниці приховує Кирилівська церква?
А.П.: Під час реставраційних робіт у ХІХ ст. у вівтарній частині виявили тріщину, в якій були фрагменти чоловічих кісток і шматок чернечого одягу. Дослідники вважають, що це мощі когось з місцевих святих – була традиція вкладання їх у стіни храму. Є переказ, що тут у печерах жив монах Кирило, можливо його кістки були замуровані у церкві. Під час реставрації їх вилучили й де вони зараз вже невідомо.
М.П.: Під підлогою церкви зберігається 21 поховання. Відоме упокоєння родини Тупталів, з яких походив відомий митрополит Димитрій Ростовський. Це богослов і проповідник, якого зарахували до лику святих. Він був сином київського сотника Сави Туптала, який також був меценатом багатьох храмів, зокрема й Кирилівської церкви, де й похований разом із своєю дружиною – Марією, двома доньками та онуком – Афанасієм.
У 16 років Димитрій прийшов до Кирилівського монастиря, прийняв тут чернечий постриг і в подальші роки писав “Житія святих” – корпус творів, яким користується Православна Церква і сьогодні.
Під підлогою цього храму є й інші поховання. Але доступу до них нема, підземелля забетоноване. Так само як і монастирські печери, які простягаються звідси десь по 5 км у сторони. Вони найдавніші в Києві.
– Саме у цих печерах за переказами жив Змій Горинич?
М.П.: Так. Ходили легенди, що щороку Змій вимагав від киян молодика чи молодицю. Одного разу прийшла черга до доньки князя й кияни пішли просити допомогу до Кирила Кожум’яки, який жив неподалік на Подолі. Кожум’яка був дуже сильний, тому здолав Горинича. Той згинув, а перед цим голосно застогнав. Тому й одна з найдавніших річок Київщини отримала назву Стугна…
Середньовічні сходи на хори (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Таємний хід у стіні (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Минуле і сучасність Кирилівської церкви
– Як церква змогла вижити під час більшовицької чистки святинь у 30-х роках?
А.П.: У 1929 році тут припинили богослужіння, церкву перетворили на музей. Дзвіницю ХVIII ст., яку звів Григорович-Барський більшовики зруйнували у 1936 році. Її начебто хотіли розібрати на цеглу, але кладка була така міцна, що довелося закласти динаміт. Дзвіниця не була визнана пам’яткою, тому її знищили, а храм врятували від знесення фрески ХІІ століття.
Під час німецької окупації богослужіння відновили, у радянський час відправ тут не було. Знову Кирилівська церква стала діючим храмом у 1991 році.
– Чим живе святиня зараз?
А.П.: Наш музей з 1965 року є частиною “Національного заповідника “Софії Київської”, тут постійно проводяться заходи з її охорони та збереженню: укріплюються фундаменти, ведуться спостереження за температурою та вологістю в інтер’єрі, за станом живопису тощо.
11 травня 2025 року у церкві вперше служила відправу ПЦУ. До того тут на постійній основі був УПЦ (МП), але їхній договір закінчився у січні цьогоріч. Зараз йде клопотання, аби храм став постійним осередком Луганської єпархії, аж поки не звільнять Луганськ.
Кирилівська церква (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
– Чи є загрози для пам’ятки під час війни?
А.П.: У нас постійні загрози під час обстрілів, бо тоді виникають певні земельні коливання і це може вплинути на стан пам’ятки. Ми вже фіксуємо, що збільшилися тріщини зовні на споруді.
– За вашими спостереженнями, змінилось ставлення українців до таких пам’яток після початку повномасштабного вторгнення?
А.П.: Від початку війни маємо багато відвідувачів. Це не тільки українці, але й іноземні громадяни, люди почали більше цінувати такі місця. Крім того, коли вони дізнаються, що це не тільки музей, але й діючий храм, де йдуть богослужіння, то сприймають його як більш наповнену святиню. Кирилівська церква нікого не може залишити байдужим, це місце немов поєднує земне з небесним.
Фрески Кирилівської церкви (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
.
