Євгеній Кирилович: «Відповідь? Вони щодня та щоночі нас обстрілюють, не чекаючи на те, що ми завдамо удару. Як тільки щось станеться, вони відразу починають говорити, що це диверсія, терор, тероризм! Вони не задумуються про те, що убивають людей. Тому чим більше, тим краще».
Олександр: «На війні завжди так. Коли є певні дії, то відбуваються і реакції. Цього не уникнути. Ми вже три роки живемо під ракетним вогнем, під ударами шахідів. Як до «Павутини», так і після неї. Це триватиме доти, поки не буде врегульовано питання. Якби підірвали Кримський міст? Це не якась чудо-зброя, яка істотно вплине на бойові дії. Краще було б почати інтенсивне виробництво ракет в Україні. Ось тоді б стримування спрацювало. Потрібно збільшувати потенціал держави, щоб захистити її. Поки ще не пізно».
Ліза: «Це насправді дуже складне питання. Дехто хоче, щоб усе це якнайшвидше закінчилося, але багато людей вже загинуло, тому ми не можемо просто так відмовитися від боротьби. Я вважаю, що потрібно боротися. Треба не лише захищати, а й демонструвати, що ми сильна нація, у нас є наша територія, і ніхто не має права на неї заходити».
Ольга: «Скоритися? Ні!!! Це війна, і потрібно виборювати свою територію, а наскільки далеко заходити, не знаю».
Марина: «Я вважаю, що українці вже досить часу мовчали, дозволивши все, що почалося в 2013 році, у 1991 році – спустили все «на гальмах» і багато чого втратили за останні 30 років незалежності. Зараз люди заплуталися, їх налякали ТЦК, відловлюють чоловіків, як собак. Це абсолютно неправильно. Люди злякалися діяти, навіть ті, хто може змінити ситуацію на краще. Ті, хто щось робить – я вважаю, це правильно. Нехай знають, що ми не сховали свої голови у пісок. Потрібно закінчити з цим. І також акцентувати увагу на тому, що потрібно робити у тилу».
Світлана: «Звісно, що боїмося. Але я підтримую, що треба якось відповідати ворогу. Мені б хотілося, щоб міст підірвали. Ми спостерігаємо за всім цим безправ’ям, яке діється по відношенню до нашої країни, і хочеться, щоб вони хоч якось відчули цю відповідальність. Я підтримую мир, щоб усі жили в затишку, але бачу, що такі методи зараз не працюють. Тому треба відповідати силою».
Христина: «Відповідь завжди буде. Це дуже важливо, що ми так робимо. Це зменшує ймовірність масованих ракетних атак, і, сподіваюся, зберігає чиєсь життя».
Людмила: «Це варто проводити. Єдине, що не треба про це багато говорити. Що сталося, як це відбулося, з яких причин. Просто треба діяти. Відповідь завжди приходить. І до, і під час, і після. Потрібно зберігати таємницю. Вони не повинні розуміти, як це відбулося».
Микола: «Відповідь може завжди прийти. Вони ж неадекватні. Я вважаю, що нам потрібно займатися своїми справами. Вони тільки бояться сили. Не ведіть з ними розмов. Це безглуздо. Навіть в чатах не вистачає інтелекту. Вони не розуміють добра. Що б ти не зробив, віддай їм усе, а вони все одно пітимуть кров. Це уже безумство суспільства».
Микола: «Я вважаю, що такі дії потрібно вчиняти щодня, поки вони не зрозуміють. Це має бути регулярно. Один раз – це одна справа, але треба, щоб вони були під тиском постійно. Це може підштовхнути їх до реальних переговорів. Дякую нашим західним партнерам за інформацію про дислокацію ворога».
Ірина: «Я вважаю, що, напевно, краще б не вартувало. Уряд краще знає. Ми не маємо великих важелів впливу. Я хвилююся за своїх рідних, оскільки вони страждають. Я хочу миру. Тож, краще нехай все залишиться як є».
