Основні факти
- Георгій Гамов — видатний фізик та космолог, родом з Одеси, де він здобув освіту і розпочав свою наукову кар’єру.
- Вчений був змушений залишити СРСР, де контроль над наукою не дозволяв йому вільно займатися дослідженнями.
- У США Георгій Гамов реалізував свій науковий потенціал, зробивши низку значних відкриттів у фізиці та космології, а також взяв участь у розробці водневої бомби.
- В Одесі сквер на Молдаванці носить його ім’я, а меморіальна табличка встановлена на головному корпусі ОНУ ім. Мечникова — першого університету, де вчився одеський геній.
Георгій Гамов — геній з Одеси
“Георгій Іванич, він же Гога, він же Гоша, він же Юрій, він же Гора, він же Жора”. Багато хто з наших читачів, напевно, пам’ятає цю цитату з відомого фільму “Москва сльозам не вірить”. Підкреслю, що ця жінка, яка промовляє ці слова, дійсно не вірить ані сльозам, ані Богові. Вона обрала маленького лисуватого персонажа, який є втіленням зла, а він, відповідно до класики, веде її до загибелі.
Згадав я цю фразу для того, щоб розпочати оповідь про Георгія Антоновича Гамова — відомого як Джордж Гамов. У 1996 році в Одесі було названо сквер на Молдаванці його іменем. Історію цього скверу детально описала Марія Котова на нашому сайті.
Рекомендуємо: цікаві та пізнавальні матеріали, зокрема про старі назви скверу. Я ж маю завдання — розповісти про одесита, який увійшов в історію як автор численних праць із квантової механіки, атомної та ядерної фізики, астрофізики, космології, та біології; як автор рівняння, що описує тунельний ефект; творця першої кількісної теорії альфа-розпаду; одного з основоположників теорії «гарячого Всесвіту» та піонера використання ядерної фізики для дослідження еволюції зірок.
Це дійсно непросто… І це я ще не згадав тему його дипломної роботи: “Питання теорії адіабатичних інваріантів”. Спробую максимально спростити виклад.
Розпочаток кар’єри та еміграція
Георгій Гамов з’явився на світ в Одесі 4 березня 1904 року в родині вчителів. Сім’я всіляко підтримувала його інтерес до фізики, астрономії та біології. Після закінчення школи у 1921 році він вступив на математичне відділення Одеського інституту народної освіти (тепер — ОНУ ім. Мечникова).
Одночасно він працював обчислювачем в Одеській астрономічній обсерваторії. У 1922 році він поступив на фізмат Петроградського університету, який був центром нової радянської фізики. Будучи студентом, він читав лекції в Артилерійській школі, а згодом отримав запрошення до Державного оптичного інституту, де займався науковими розробками.
Гамов закінчив університет у 1926 році, вступив до аспірантури і незабаром отримав рекомендацію на стажування до Німеччини. Оформлення візи зайняло два роки, і лише в червні 1928 року він прибув у Геттінген.
Вирішивши зайнятися складною темою, він вибрав теорію атомного ядра. Вже в липні зумів завершити статтю й надіслав її до журналу “Zeitschrift für Physik”. Його теорія швидко отримала визнання, і ім’я Гамова стало знаним у наукових колах.
У вересні завершився строк його відрядження. Повертаючись до Ленінграда, він заїхав у Копенгаген, де зустрівся з Нільсом Бором. Той запропонував йому залишитися в інституті на рік і зміг добитися для нього стипендії. Під час стажування він відвідав Лейден (Нідерланди) та Кембридж (Велика Британія), де обговорював потенційні можливості розщеплення ядер.
У 1931 році Гамов повернувся до Ленінграда і долучився до досліджень з ядерної фізики, одержавши запрошення консультантом у наукову групу, де працював і Ігор Курчатов. У 1932 році його обрали членом-кореспондентом АН СРСР — наймолодшим фізиком за всю історію установи.
Однак він почав відчувати тиск щодо наукової діяльності: у 1931 році отримав запрошення на міжнародний конгрес у Римі, але візи не дали (доповідь представив інший учений). Після цього він розпочав пошуки можливості виїзду з країни — навіть спробував разом з дружиною переплисти на байдарці з Криму до Туреччини, але призупинив шторм.
Справжня нагода виникла восени 1933 року, коли його призначили представником СРСР на конгресі в Брюсселі. За нього поручився організатор події Поль Ланжевен — почесний член АН СРСР. Завдяки знайомству з Бухаріним Гамов потрапив на прийом до Молотова і отримав візу для себе та дружини.
Після завершення призначення він вирішив більше не повертатися. У жовтні 1934 року Гамов не повернувся назад до СРСР…
Діяльність Гамова в США
Спочатку у нього були труднощі з пошуком постійного місця роботи: він працював у Радієвому інституті в Парижі, Інституті Бора в Копенгагені, Кембриджському університеті… Та згодом його запросили професором до Університету Джорджа Вашингтона, де він почав працювати восени 1934 року.
Гамов започаткував щорічні конференції у Вашингтоні, що об’єднували провідних фізиків світу. Також він запросив до себе в помічники давнього знайомого Едварда Теллера.
Обидва були теоретиками, але теорія завжди переходить у практику: у 1941 році Теллер долучився до програми з розробки атомної бомби. Гамова до цих проектів не допустили через міркування безпеки. Він став консультантом Військово-морського відомства, вирішуючи другорядні задачі.
Лише влітку 1948 року Гамов отримав допуск і взяв участь у створенні водневої бомби під керівництвом Теллера. Проте справжня пристрасть до теоретичної фізики його не полишала: його інтереси охоплювали молекулярну біологію та Великій Вибух Всесвіту. І в кожній з цих тем одеський геній зробив свій внесок.
Помер у США в 1968 році. Відома американська астрономка Вера Рубін, яка працювала під його керівництвом у 1950-х, говорила: “Він не завжди швидко відповідав на прості математичні питання, але його розум міг осягнути Всесвіт”. А ми можемо додати: “Можливо, земля Одеси могла б дати світові ще Платонів і Ньютонів!”
І взагалі — хто сказав, що якщо один одесит створював водневу бомбу, то в нинішній Україні немає інших подібних одеситів? Або киян? Або львівʼян? Або херсонців?
В рідному місті про Георгія Гамова почали згадувати лише після розпаду СРСР, з якого він був змушений утекти. На його честь назвали сквер на Молдаванці, а на фасаді головного корпусу ОНУ ім. Мечникова встановили меморіальну табличку.
Дивіться також відео “Одеського Життя”: “Вулиці Чайковського в Одесі більше немає — символом чию культуру її визнали”:
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
