Історія, яка могла б стати сценарієм, в Україні стає буденністю. Колишній учасник «Автомайдану» та член Громадської антикорупційної ради при Міноборони тепер несе відповідальність за те, щоб армійські дрони працювали безперебійно та ефективно. Ці літаючі апарати рятують життя, коригують вогонь артилерії та виявляють засідки.
Він не носить військову форму з медалями, але на його обличчі видно сліди безсонних ночей і постійної готовності. «Техніка повинна працювати безвідмовно», – говорить Артак, коли знаходить кілька хвилин між перевірками плат і збором «мавіків» для розмови. Його команда складається не лише з інженерів, але й з розвідників, операторів і навіть волонтерів, які з скромних умов іноді власноруч зібрали перші дрони.
Іноді вночі, коли по степу розноситься гул «шахедів», він згадує протести під Кабінетом Міністрів, відкриті листи та антикорупційні кампанії, де кожне слово було важливим. Тепер мають значення зовсім інші речі: дальність польоту, точність сигналу, ресурс батареї. Але мета залишається незмінною – сильна, незалежна Україна.
Життя непередбачуване, і важливо прожити його з користю
– Я працював в IT-сфері, створюючи програмні продукти для американських компаній, досягнувши рівня Middle. І, зрештою, займався громадською діяльністю. «Автомайдан» став моєю другою родиною. Брав участь у змаганнях «Що? Де? Коли?». На чемпіонати Європи їздили. Я захоплююсь прикладною математикою, але ніколи не уявляв, що ці знання згодом застосую на фронті.
Артак – це одесит, який любить своє місто та Батьківщину. Він успішний підприємець і громадський діяч, а також один із тих добровольців, які вирушили на фронт під час повномасштабної російсько-української війни.
Війна почалася в 2014-му
– У 2014 році я завершував навчання в школі. Тоді, напередодні випуску, війна стала реальністю. Я фактично пропустив весь другий семестр 11 класу, бо регулярно відвідував військкомат, прагнучи бути корисним на фронті. Хоча, звісно, тоді мене не взяли на службу. Тож можу лише з гордістю назвати себе учасником «Майдану» і уважно слідкувати за подіями в Києві та Одесі.
Цікаво, що в ті часи я почав читати багато української літератури. Я – вірменин, тому знаю вірменську, англійську, а в школі викладали російською. За рік мої оцінки з української літератури зросли з 6 до 11. Я усвідомив, що або цінуєш свою націю, свою державу – або тебе змусить цінувати чужу, окупантську.
«Автомайдан»
– Після 2017 року, коли все середовище змінилося: музика, фільми, процес спілкування, це, звичайно, вплинуло на багатьох. Про війну ми, безперечно, тоді не думали. Ніколи не очікували, навіть коли російські війська почали стягуватися до кордону. Важко було повірити, що після Другої світової такого жаху можна очікувати знову. Тоді я був членом «Автомайдану», де боролися за Літній театр та спадщину Маразлі, за збереження культурної спадщини. Ми пам’ятаємо, як влада руйнувала все задля комерційних цілей у центрі міста чи біля моря. Жодної управи не було на це беззаконня, але ми боролись. Піднімали голос, запрошували журналістів, протистояли корупційним схемам.
У 2022 році… Ми, Стас Маденс, Віталій Устименко і я, «переклали» свою діяльність в «військову площину». Спочатку було волонтерство, допомога переселенцям і військовим, а потім…
На фронті тиша чекає на постріли
– Я вважаю, що початком повномасштабного вторгнення стала перша промова Путіна, в якій він на кінець сказав, що «покажемо, що таке деколонізація». Пам’ятаю той день, ми всі звертали на це увагу, хоча ще не могли в це повірити. Єдине зрозуміле тоді було те, що часу лишилось дуже мало. Щось відбудеться.
І ось, 24 лютого 2022 року…
– Вранці я не спав, пам’ятаю, близько третьої ночі, коли у Facebook багато людей коментували. Паралельно почалося засідання Радбезу ООН та промова Путіна. Усі мої друзі миттєво почали писати один одному, «Почалася війна?» Тоді в Одесі вже почалися вибухи, й ми всі дружно пішли в Тероборону. Потім дізналися, що наш друг, Олег Кожушняк, уже виїхав за місто – на жаль, він потрапив не в дуже хороший підрозділ і став «безвісти зниклим». Нас тоді не взяли, тож почалася наша волонтерська діяльність.
Багато людей, сотні, тисячі, були розгублені та налякані. Всі в очах вносили одне запитання: що ж робити? Ми не знали відповіді, тому мовчки допомагали всім, зокрема і військовим, та підтримували своїх героїв.
20 квітня 2023 року в Артака закінчилися повноваження в Громадській антикорупційній раді, і йому виповнилося 25 
– От і все. Тепер можна й на фронт. Ми займаємося безпілотниками. Я, своєю чергою, є «головним інженером» підрозділу, займаюся технічним напрямком, розвитком та впровадженням інновацій у команді. БПЛА приходять до нас різні. Деякі підходять, деякі потрібно покращити для більшої ефективності.
Сьогодні на нашому фронті йде війна безпілотників. І ми, і противник намагаємося вразити цілі своїми БПЛА, тому маскування, обходження реакцій електронної боротьби – наші ключові завдання. Ситуація складна і не слід її недооцінювати: окупантів значно більше, а небо над нами населено різними «пташками», не піднімеш голови. Але ми повинні працювати, тож починаються ігри з частотами та каналами зв’язку, деякі більш стабільні, інші менше.
В очікуванні масштабного наступу
– Зараз всі говорять про виступ Путіна, в якому він оголосив про потужний наступ, значно сильніший, ніж у 2022 році. Сумщина, Харківщина, Дніпропетровщина – ці території можуть бути захоплені вже влітку, якщо нічого не робити. Росія – серйозний противник, і її не можна недооцінювати. Ми повинні розвиватися, бути на крок попереду у технологіях, адже за кількістю людей та фінансуванням нас не обігнати.
Сподіваюсь, що ми, українці, військові та наші країни-партнери, усвідомлюємо це і будемо робити свою справу. Найважче – розуміння нашого потенціалу в цій війні, наскільки ми можемо стати кращими.
В Одесі батьки чекають, поки їхні сини рятують життя
– Мій брат служить у спецпідрозділі, тому не можу назвати його ім’я. Але саме він є прикладом для мене: відважний, мудрий, спокійний. Його задача – рятувати життя, і він це робить. Завдяки йому десятки побратимів живуть. Ось це моя опора. У Одесі нас чекають батьки. Безумовно, з перемогою!
Артак, програміст у минулому, тепер програмує для війни. Він не в бізнесі, а заради перемоги. Його робота не допускає помилок. Один збій може коштувати життя, один невдалий крок – зруйнувати плани. Але це й є його мотивація: він знає, заради кого і заради чого працює.
