Про ситуацію на фронті, причини переходу війни у позиційну фазу, що потрібно Силам оборони для прориву та про те, коли він може статися – у матеріалі РБК-Україна.
При підготовці матеріалу використовувалися: заяви військових спікерів, аналітика українського проекту DeepState, есе головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного для The Economist, його стаття для CNN, стаття провідного американського експерта Майкла Кофмана, коментарі експертів Олександра Коваленка та Владислава Селезньова для РБК-Україна.
Стратегічна оборона та позиційна війна. Що відбувається на фронті
Січень пройшов під знаком наступальної кампанії Росії, яка розпочалася минулої осені. Противник заволодів ініціативою майже по по всьому фронту, а українські війська перейшли у стратегічну оборону.
Відразу з кількох сторін йде наступ на Куп’янськ. Декілька місяців ворог безуспішно атакує Синьківку, що прикриває місто з півночі. Захоплення села дозволить росіянам вийти на околиці Куп’янська, поки до цього далеко – українські захисники відбивають штурми. Виникли проблеми за 20 км на південний схід, де окупанти захопили село Крохмальне та намагаються розвинути успіх біля Табаївки. Сама Табаївка залишається сірою зоною.
Детальніше про ситуацію на цій ділянці читайте у матеріалі “Росіяни наступають. Що відбувається під Куп’янськом та чи є загроза для Харкова”.
У напрямку Лимана тривають позиційні бої на захід і на південь від Кремінної в районі Тернів, Ямполівки, Серебрянського лісництва та Діброви. Пожвавився фронт у бік Сіверська, де ворог йде на штурми за підтримки артилерії та мінометів, нарощує застосування авіації та дронів-камікадзе. Північніше та західніше Бахмута противник намагається прорвати оборону та розвинути наступ на Часів Яр, південніше – відновити контроль над Кліщіївкою та Андріївкою.
“Через відсутність тактичних успіхів на окремих напрямках ворог тимчасово перейшов до оборонних дій, натомість тримає штурмові групи у готовності до ведення наступальних дій”, – казав днями командувач Сухопутних військ ЗСУ та угруповання “Хортиця” Олександр Сирський.
Українські військові під Бахмутом стримують противника (фото Getty Images)
Головною ціллю на сході залишається Авдіївка. Її захоплення дозволить відсунути фронт на 10-15 км від окупованого Донецька. На півночі росіян стримує місцевий коксохім, перетворений на справжню фортецю. У південній частині міста складніше. У мережі з’явилося відео того, як окупанти по старій підземній трубі зайшли в тил, атакували укріпрайон на готельно-ресторанному комплексі “Царська охота” і намагалися зав’язати вуличні бої. Очільник військової адміністрації Віталій Барабаш запевнив, що їх вибили з позицій.
Після майже повного захоплення Мар’їнки росіяни активізувалися на південь від села Новомихайлівка. Ймовірно, контроль над ним потрібен для наступу на Вугледар. Позиційні бої ведуться на південний схід від Великої Новосілки та в Запорізькій області біля Роботиного та Вербового. Дещо відрізняється ситуація на лівобережній частині Херсонської області. Тут, за словами речниці Сил оборони Півдня Наталії Гуменюк, вдається розширити українські плацдарми.
Експерт, колишній речник Генштабу Владислав Селезньов нагадує, що три місяці тому головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний в есе для журналу The Economist попереджав про перехід війни у позиційну фазу.
“Фактично так і вийшло. Росіяни всюди заволоділи ініціативою, а Сили оборони змушені рефлексувати”, – зазначив він у коментарі РБК-Україна.
Зараз позиційна війна ведеться на окремих ділянках. Наприклад, у напрямку Часового Яру, де українські сили закопалися в землю, і ані ворог не має можливості просуватися вперед, ані ЗСУ не можуть відкинути його на Бахмут. Якщо дивитися на ситуацію загалом, то наша армія перебуває у стратегічній обороні, яка складається з різних тактичних елементів.
Військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко бачить ознаки класичної окопної війни у районі Роботиного, Вербового та Новопрокопівки.
“Якщо ми говоримо про Лимано-Куп’янську вісь, там ми виключно в обороні. Біля Авдіївки росіяни просуваються, можливо, там починається процес вуличних боїв, це не ознака окопної війни. На лівому березі Дніпра в Херсонській області унікальний випадок, адже плацдарм розширюється. Тому тут теж швидше не можна говорити про позиційні бої”, – підкреслив він.
Зазначимо, у позиційній війні бойові дії ведуться в основному на суцільних, відносно стабільних фронтах із глибокоешелонованою обороною. Найбільший ризик у тому, що вона може затягтися та виснажити Україну.
Причини переходу в оборону та чому фронт відносно статичний
Причини переходу військових дій у нинішню форму Залужний перерахував у тому самому есе для The Economist. Перша пов’язана з відсутністю переваги у повітрі. Наша армія вступила у війну, маючи 120 літаків (40 технічно придатних) та 33 зенітних ракетних дивізіонів (18 повністю справних). Допомога партнерів посилила авіацію та ППО, противник не може конвертувати свою кількісно-якісну перевагу у завоювання неба. Зараз на перший план виходять БПЛА, які частково перебрали на себе завдання з розвідки та ударів з повітря.
Друга – мінно-вибухові загородження. На особливо важливих ділянках російські мінні поля мають велику щільність та досягають глибини до 15-20 км. Українська сторона застосовує такий підхід не менш ефективно, тому наступальні дії супроводжуються великими втратами в техніці та особовому складі. Третя – контрбатарейна боротьба. Західне ракетно-артилерійське озброєння забезпечило перевагу ЗСУ на початку, але згодом ворог навчився глушити системи наведення, що призвело до втрати високоточності боєприпасів.
Четверта причина – резерви. Росія має майже втричі більший людський ресурс і з осені 2022 продовжує мобілізаційні заходи. Проте не може добитися переваги у чисельності задіяних угруповань, оскільки до виборів у березні не ризикує проводити загальну мобілізацію. З українського боку обмежена можливість підготовки резервів на своїй території, а тривала війна знижує мотивацію українців воювати. П’ята причина – радіоелектронна боротьба. РФ до вторгнення оновила майже весь парк техніки і зараз Україна намагається її наздогнати.
Війна перейшла в окопи багато в чому через снарядний голод (фото Getty Images)
“У Сил оборони немає технологічної переваги. І крім того, ворог швидко адаптується до нових викликів. Раніше ми хизувалися тим, що у нас більше можливостей по дронам, зараз він надолужив. Раніше ворог хизувався розгортанням потужних мереж РЕБ, тепер ми поступово ліквідуємо дисбаланс. Тобто за технологіями ми приблизно рівні, тому немає якогось “вундерваффе”, здатного докорінно змінити ситуацію на полі бою. Тільки поєднання різних типів озброєнь і техніки дасть нам перевагу”, – пояснює Владислав Селезньов.
Опитані РБК-Україна співрозмовники погоджуються: вирішальним фактором стали затримки та неадекватні постачання західної допомоги. Зокрема, вони призвели до розриву в можливостях, наприклад, досі США поставили лише 31 танк Abrams, хоча очевидно, що за рік можна було навчити не три десятки екіпажів, а значно більшу частину 880-тисячної української армії. А також призвели до гострої нестачі боєприпасів. Нещодавні заяви з Євросоюзу підкреслюють нездатність виконати ціль щодо постачання мільйона артилерійських снарядів до березня 2024 року.
“Звичайно, військові кажуть, що ми можемо частково компенсувати дефіцит FPV-дронами, але бойові частини дрону та снаряда – поняття не тотожні. Та й бойові завдання артилеристам та операторам FPV зазвичай ставлять різні. Дрони – це, швидше, ювелірний інструмент, але іноді трапляється дива, коли ми з їх допомогою знищуємо сучасні танки Т-90. Для знищення фортифікацій та техніки потрібні снаряди. Наразі темпи артилерійського вогню нижчі, ніж у 2022 році, проте співвідношення 1:5 не на нашу користь вимагає як нарощування виробництва, так більш активної допомоги союзників”, – додав Селезньов.
Затримки допомоги відіграють критичну роль, упевнений Олександр Коваленко. За його словами, без неї Україна обмежена не лише у наступальних, а й у оборонних діях.
“У нас запроваджено режим економії, ми досить жорстко економимо снаряди. Через політичні баталії з США вже деякий час не надходять нові пакети, є проблеми з фінансами від Європи, але там допомогу блокує Угорщина. Все це, безумовно, впливає на наші можливості. Без міжнародної підтримки, на жаль, ми не зможемо ефективно не лише наступати, а й захищатися”, – зазначив він у розмові з виданням.
Зазначимо, на Заході популярна думка про те, що Україна мала все необхідне для успішного наступу влітку-2023, яке не досягло поставленої мети нібито насамперед через виснаження піхотних сил. Владислав Селезньов вважає, що це не так хоча б тому, що не було головного компонента, який міг би забезпечити успіх.
“Цілком очевидно: будь-яка військова операція, яка наразі планується збройними силами країн НАТО, передбачає абсолютне панування в повітрі. Скільки одиниць авіатехніки західного виробництва нам передали партнери до літнього контрнаступу? Нуль”, – наголосив співрозмовник.
Зазначимо, у новій статті для CNN Залужний робить особливий акцент на безпілотних системах озброєння.
“Вони поширюються з запаморочливою швидкістю, і сфера їх застосування стає дедалі ширшою. Вкрай важливо, що саме ці безпілотні системи, такі як дрони, поряд з іншими видами сучасної зброї забезпечують найкращий спосіб для України уникнути втягування у позиційну війну, в якій ми не маємо перевагу”, – зазначає головнокомандувач ЗСУ.
Він підкреслює, що можливості Росії розгорнути свій ВПК для ведення війни на виснаження, її переваги в мобілізації людських ресурсів кажуть про вузькі місця у виробництві боєприпасів в Україні. За його словами, в інтересах перемоги треба знаходити нові шляхи та можливості, які забезпечать перевагу. І пріоритет №1 – оволодіння всім арсеналом безпілотних та інших технологічних засобів. Які відкривають можливість нанесення раптових масованих ударів без розгортання дорогих ракет або пілотованої авіації.
Нова стратегія і не тільки. Що потрібно ЗСУ для прориву
Один із найвпливовіших експертів у США, науковий співробітник програми “Росія та Євразія” Фонду Карнегі за міжнародний мир Майкл Кофман пише, що після місяців важких боїв наступ у 2023 році видається втраченою можливістю. Нинішня ситуація також не стійка у довгостроковій перспективі. Тому Україні та Заходу потрібне нове стратегічне бачення, щоб за підтримки союзників з’явилася можливість завдати Росії поразки. В іншому випадку, якщо допомога ослабне, після виснаження з’явиться високий ризик того, що Україна буде змушена вести переговори з позиції слабкості.
На його думку, саме 2024-й визначить майбутню траєкторію війни.
“Якщо цей рік буде використаний з розумом, якщо буде вирішено основні проблеми та зроблено правильні уроки з наступу 2023 року, Україна може отримати шанс завдати великої поразки російським військам. Однак це вимагає нової стратегії, заснованої на трьох основних елементах: стримування, розбудова та удар“, – зазначає Кофман.
Дії української влади та військових загалом вкладаються в його логіку.
Принцип №1 – стримування
Українська стратегія має починатися з цього елемента, щоб застрахуватися від російського наступу у 2024 році. Йдеться, зокрема, про створення глибокоешелонованої оборони, яка полегшить захист майже 1000-км лінії фронту. Це дозволить Україні проводити ротацію сил та ефективніше витрачати боєприпаси. Більш потужні укріплення, включаючи підземні бункери та тунелі, також компенсують перевагу РФ в артилерії та плануючих бомбах.
Будівництво фортифікацій на півночі України (фото facebook.com/JointForcesCommandAFU)
Днями спікер Сухопутних військ ЗСУ Володимир Фітьо заявив, що фортифікації будуються цілодобово на всіх ключових точках та на північних кордонах. За його словами, це загороджувальні протитанкові рови, інженерні споруди та інші лінії оборони. Він також підкреслив, що у Сил оборони є підготовлені позиції, які стримають противника “в разі чого”.
“Ефективність даної тактики сягає корінням у Першу світову війну. Де-факто ми бачимо, що навіть потужна високотехнологічна зброя не завжди здатна розбивати інженерні фортифікації. Досвід літнього наступу вкотре це підтвердив. Російські “лінії Суровікіна” майже скрізь вистояли, лише на деяких ділянках нам вдалося прорвати першу смугу. Нам слід робити так само, щоб під їхнім захистом відновлювати ресурси, готувати нові або відновлювати діючі штурмові бригади”, – зазначив Селезньов.
Принцип №2 – розбудова
Під цим пунктом розуміють створення якісних збройних сил. Не в останню чергу Кофман пише про необхідність перегляду політики мобілізації та вирішення проблем у структурі та якості ЗСУ. Причому треба враховувати не лише кількість мобілізованих, а й середній вік. Експерт вважає, що складно проводити наступальні операції, коли середній вік солдатів наближається до 40 років з усіма питаннями з приводу фізичної форми та стану здоров’я.
По-друге, за підтримки Заходу слід розширити програми навчання. Вони мають включати не лише тактичні вимоги бойових дій в Україні, а й уміння діяти підрозділами, підготовку особового складу бригад. На його думку, командирів не можна підготувати за короткий період часу, і це є додатковим аргументом для того, щоб планувати стратегічний наступ на 2025 рік.
Зазначимо, цього тижня уряд подав до Верховної ради оновлений законопроект, покликаний посилити мобілізацію. Владислав Селезньов обережний в оцінках і радить дочекатися думки КСУ та юристів щодо того, наскільки запропоновані норми відповідають Конституції.
“Тільки після цього можна говорити конкретніше. Не може бути, щоб закон суперечив Конституції. А все інше може корелюватися за рахунок ефективної комунікаційної кампанії. Чи маємо ми зараз позитивні приклади? Сумніваюся, особливо коли деякі спікери починають розповідати про “прострілені коліна”. Це точно не про належну комунікацію”, – сказав він і уточнив, що питання викликає момент із електронними повістками.
Принцип №3 – удар
Активний компонент стратегії зводиться до розширення ударної кампанії. Він пише, що Україна здатна поступово нівелювати військову перевагу РФ, завдаючи ударів по базах у Криму та поблизу кордонів. З цією метою Захід має допомогти наростити виробництво далекобійних безпілотників та переглянути заборону на ракетні удари по російській території.
Вочевидь, щоби послабити противника, треба бити по тилових об’єктах у Росії, перенести війну на її землі. Україні потрібні ракети з дальністю 300 км, щоб зруйнувати логістичні центри. А в ідеалі – шукати можливість завдавати ударів по оборонці на Уралі та за ним. Останні приклади з терміналом в Усть-Лузі (Ленінградська область) та НПЗ у Туапсе (Краснодарський край) підтверджують тезу про те, що можливості нашої країни зростають.
Проте для прориву на фронті цього замало, каже експерт Олександр Коваленко, оскільки всі озброєння мають використовуватися комплексно.
“Треба більше артилерії, щоби бити на 30 км, розкривати лінії оборони та знищувати ворожу артилерію. Потрібна бронетехніка – легко- та середньоброньована, гусеничного та колісного типу, залежно від місцевості, де будуть наступальні дії. Танки як були, так і залишаються необхідними для вогневої підтримки піхоти”, – сказав він.
Особливо важливий компонент – авіація. Щодо обіцяних багатоцільових винищувачів F-16, прибуття яких оптимістично очікується в першому кварталі 2024 року, то лише в грудні перша група пілотів розпочала тренувальні польоти в Данії. Напередодні міністр оборони Нідерландів Кайса Оллонгрен не назвала терміни передачі F-16, але висловила сподівання, що вони надійдуть цього року.
“Найголовніше – щоб росіяни не могли домінувати у повітрі. А цього можна досягти засобами ППО, далекобійними ракетами та авіацією, яка ці ракети запускає. Ще один важливий компонент – дрони, у деяких локаціях вони відіграють навіть вирішальну роль. Ну і розвідувальна інформація про дії ворога. Усі ці засоби комплексно потрібні для прориву”, – додав Коваленко.
***
У грудні американське видання The Wall Street Journal опублікувало думки західних дипломатів та військових стратегів. Вони зводяться до наступного – виснаженій Україні потрібен щонайменше рік на відновлення, і що вона, ймовірно, не зможе провести масштабний наступ до 2025-го.
Опитані РБК-Україна експерти зазначають, що все залежить від ресурсів та допомоги. Грубо кажучи, якщо завтра країну “завалять” танками, ракетами та літаками, то, можливо, не доведеться чекати наступного року. А якщо збережеться нинішня тенденція з нульовими поставками, то й 2025 рік не стане визначальним.
“Хоча може статися щось несподіване. Наприклад, Керченський міст “втратить свій функціонал”, порушиться ворожа логістика для Криму та материкового півдня, росіянам стане складно оборонятися. Я б не виключав, що станеться щось, що сприятиме нашим наступальним діям навіть у 2024 році”, – підсумував Коваленко.
Напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення Валерій Залужний вважає, що у 2024 році всі зусилля треба зосередити на трьох напрямках: система забезпечення високотехнологічними активами, філософія війни з обмеженими ресурсами та освоєння сучасних бойових можливостей. Армії необхідна нова система переозброєння, на створення якої, на його думку, може піти близько п’яти місяців.
