чоловік з Одещини знайшов покликання

Хто заявив, що вишивка – це не чоловіче заняття?

Вадим Котенко завжди відрізнявся працелюбством. Чи то від родинного виховання, де кожен має свої обов’язки, чи від життя у стародавньому місті, багатому ремісниками, але заняття для рук знайшов завжди.

Коли двадцять років тому він натрапив на бісерні роботи талановитої майстрині Лідії Кошаринської, яка була членкинею товариства інвалідів Балтської громади, у нього виник інтерес до вишивання. Попросив у неї навчити – і почався його шлях. Дехто стверджував: «Це не чоловіча справа!». Але Вадим захопився рукоділлям, ставши учнем Лідії, яка була відома, як одна з найкращих вишивальниць Балтщини. Лідія Кошаринська (на жаль, уже покійна) стала його першою наставницею, відкривши йому секрети української вишивки.

Навички вишивки Вадим розвивав під керівництвом Тамари Москаленко, викладачки центру позашкільної освіти, яка часто проводила майстер-класи для людей з особливими потребами в офісі громадської організації «Балтська районна організація осіб з інвалідністю».

– Тамара Григорівна навчає не тільки вишиванню, а й створенню іграшок та оберегів для воїнів. Це захоплююче! Завдяки їй навіть ті, хто ніколи не займався творчістю, починають шити, – поділився Вадим.

Тамара допомогла багатьом знайти своє покликання. Творчі виставки членів громадської організації осіб з інвалідністю часто проходять у Балтському історичному музеї, Подільську, Одесі та Полтаві, де їхні роботи отримують нагороди та відзнаки. Вадим Котенко також має чимало помітних досягнень.

Із молитвою та без телевізора

У родині Вадима Котенка тільки він захоплюється вишивкою. Проте батьки та брат з захопленням ставляться до його таланту. Коли Вадим отримав замовлення на картину з Німеччини, вся сім’я переживала, щоб він встиг її завершити. Йому допомагала Ніна Килимник, ще одна наставниця.

Картина «Довгоочікуване побачення» стала вражаючою; замовники залишилися задоволені, і тепер вона прикрашає Німеччину, демонструючи таланти українців.

– Для мене вишивка є особливим оберегом, а вже потім – прикрасою. Я завжди прошу благословення у священика перед створенням ікон і читаю молитви перед роботою, – пояснює Вадим.

Важливо виконувати роботу з добрими думками, адже вони відображаються у творах. Тому вишивка повинна мати життєву енергію. Наприклад, майстер під час роботи не любить відволікатися на телевізор або інші справи, адже тоді втрачається її сакральність.

– Часто я не можу відірватися від роботи навіть на обід. Вишивання заспокоює мене у важкі часи, духовно підкріплює, – ділиться враженнями Вадим Котенко.

З його іконами виходять під вінець

Виготовлення однієї картини у Вадима може тривати місяцями. Свою першу роботу – ікону Божої Матері – він створював пів року. Ця ікона стала справжнім оберегом для його родини.

Деякі роботи залишилися вдома, інші у родичів. З його іконами святкували весілля та хрестини.

Вадим зазначає, що йому ще є багато чого вивчити. Наразі він вдосконалює техніку вишивки бісером, працює над вибором тканини, бісеру, ниток і голок, освоює різні шви, такі як монастирський та лічильна гладь, які зазвичай використовуються для картин. Сьогодні він вишиває бісером образи святих та пейзажі, мріючи створити генеалогічне дерево як сакральний оберіг для родини.

– Моя поточна наставниця Ніна Килимник допомагає мені оволодіти усіма тонкощами вишивки, – розповідає чоловік. – Вона вимагає максимальної точності і акуратності у кожному стібку, нагадуючи, що це надає роботам професійності.

– Вадим дуже уважний і старанний, завжди дослухається до порад і критики. Але найголовніше – він дійсно любить вишивати, а в його роботах відчувається енергія, – похвалює Ніна Килимник, яка навчає Вадима вже десять років.

Коли не творить – випасає худобу і збирає трави

Серед усього живописного різноманіття Вадим знаходить час і для випасу худоби та збору цілющих трав.

– Ніхто не хоче бути під палючим сонцем або дощем, доглядаючи за худобою. Люди просять паси череду, а я не можу відмовити, – ділиться Вадим. – Тому майже щодня проводжу час на пасовищі. Це заняття дає мені простір для роздумів та мрій.

Нещодавно сусідка попросила його назбирати лікувальних трав, мовляв, маючи вільний час, це буде доречно. Вадиму сподобалася ідея. Він почав вивчати властивості трав, тепер знає, чим відрізняється м’ята перцева від холодної, і багато інших секретів природи. Так у нього з’явилося ще одне захоплення, а також пункт збору лікарських рослин у місті, куди можна здавати свої збори.

Вадим також підтримує свого брата Миколу Котенка, волонтера, який почав допомагати людям з самого початку війни. Часом частину зароблених грошей Вадим донатить, певні суми віддає батькам та елементарно залишає собі для особистих потреб.