Хто ініціював розкопки та чому?
Згідно з інформацією професора Андрія Красножона, основними ініціаторами цьогорічної експедиції стали Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Ушинського разом із Інститутом археології НАН України. Дослідження проходили в рамках наукового проєкту, що розпочався ще у 2020 році.
«Це не спонтанний підхід, – підкреслює Красножон. – Ми систематично працюємо вже третій сезон польової роботи», – зазначає він.
Фортеця Хаджибей: генуезька чи османська?
Одним із ключових питань, яке викликало обговорення в медіа, стало питання власності на фортецю, залишки якої були знайдені на розкопках. В публічному просторі з’явилась теорія про її генуезьке походження. Проте Андрій Красножон коментує це так:
«Не знаю, звідки виникла легенда про Генуезький замок. Ми виявили залишки фортеці, до яких додаються османські археологічні матеріали», – говорить він.
Однак під час розкопок було знайдено кераміку генуезького періоду, що датована XIV століттям. Але вона була в перевідкладеному стані, отже, не належить до конкретних архітектурних залишків.
Хто ж збудував Хаджибей?
Археологи виявили залишки мурів, які вважають артилерійською батареєю, підключеною до фортеці Хаджибей. За словами Андрія Красножона, ця батарея має османське походження. Щодо основної частини замку, її датування ще потребує досліджень.
«Я висловлював припущення багато років тому, що за своєю архітектурною структурою замок міг належати до Литовського періоду. Це могло бути пов’язано з експансією Великого князівства Литовського на північне Причорномор’я», – відзначає історик.
Але археологічно ця версія поки не підтверджена.
«Сенсація» без відкриття?
Хоча в медіа знахідки називають «сенсаційними», сам Красножон вважає цю реакцію перебільшеною:
«Про існування Хаджибею ми знали ще з російських і османських документів XVI–XVII століть. Безумовно, науковим відкриттям можна вважати знахідку самого замку», – каже він.
Науковець дивується, чому суспільство сприйняло це як сенсацію, проте пояснює реакцію потребою людей у позитивних новинах на фоні війни.
Політика та археологія: чи дійсно все окремо?
Кампанія щодо популяризації «катерининської» історії Одеси викликала запитання: чи не пов’язані розкопки з політичним проєктом? Красножон заперечує наявність будь-якого «соцзамовлення»:
«Ми не можемо викопати щось за замовленням. Археологія – це наука, і ніколи не відомо, що знайдеться під землею», – пояснює він.
Попри це, визнає – політизації уникнути неможливо: «Суспільство завжди інтерпретує історичні дані відповідно до своїх потреб».
Пам’ятка під склом?
Професор Тарас Гончарук – ще один активний учасник історико-археологічного дискурсу – рішуче критикує намагання заперечувати українське походження Одеси.
«Росіян тут не було до XVIII століття. Ідея реваншизму – це пряма аналогія з політикою Гітлера щодо Польщі. Нас цікавить лише правда», – говорить він.
Обидва науковці підтримали ідею залишити частину розкопок відкритими для публіки – під склом або у вигляді музейного експонату просто неба.
«Люди мають бачити, це стане родзинкою для екскурсій та сприятиме формуванню місцевої ідентичності», – зазначає Тарас Гончарук.
Центр Одеси, якому понад 2000 років
Археологи виявили нашарування різних культур – від античних стоянок до османської фортеці. Це дозволяє зробити несподіваний висновок: центр Одеси залишався практично незмінним понад дві тисячі років.
«Приморський бульвар – це історичне ядро. Не Дерибасівська, як багато хто вважає. Саме тут була концентрація життя ще з античних часів», – підкреслює дослідник.
Тому розкопки на Приморському – це не просто знахідки під землею. Це ще й дзеркало сучасного українського суспільства, яке прагне знайти свою історичну концепцію, право на правду та власну версію минулого. І, незважаючи на намагання науковців про об’єктивність, сама історія ніколи не буває позбавлена політики.
