Основні аспекти:
Маріупольські мрії: юнак, що прагнув стати десантником
Емін народився та виріс у Маріуполі. У спокійному житті він працював ресторатором – далеко від армії, оскільки не проходив строкову службу через неповну придатність. Але в його серці завжди палала мрія стати десантником.
У 2014 році, коли розпочалася війна, він разом із родиною переїхав до Одеси. Нове місто, новий шанс… Поки не розпочалося повномасштабне вторгнення.
Шлях до армії: з резерву – на фронт
На початку великої війни Емін двічі намагався вступити до лав Збройних Сил, але його постійно переводили в резерв. Лише в кінці 2022 року, після мобілізації, він пройшов навчання в навчальному центрі та приєднався до 82-ї десантно-штурмової бригади.
Його направили на Запорізький напрямок, де відбувалися запеклі бої.
– Якими б не були тренування, морально підготуватися до бою неможливо, – ділиться своїми переживаннями Емін. – Страх завжди десь поряд. І в перших двох боях: він не зупиняє, а мобілізує. Бо коли перед очима гинуть товариші, коли рятуєш пораненого друга під обстрілом, коли йдеш у наступ – страх стає частиною шляху.
Після поранення: як відновитися з протезом
Це сталося під час бойового завдання. Евакуаційні групи потрапили під мінометний вогонь.
– Усе сталося раптово – за кілька секунд я зрозумів, що втратив ногу. Потім – втрати свідомості, – згадує Емін.
Його лікували в Запоріжжі, потім у Дніпрі, а далі – реабілітація в рідній Одесі. Було важко. Як фізично, так і морально. Але він не зламався.
Першим кроком у новому житті став… крок. Уже на протезі Емін завітав до Ветеран-хабу у ЦНАПі.
– Я запитав, чи можу бути корисним, – згадує військовослужбовець.
Там він познайомився з підприємцем Юрієм Дегасом. Дізнавшись про його ресторанний досвід, той відразу ж запропонував роботу.
У мирному житті також потрібна зброя – юридична
Проте в Еміна виникла нова мрія – допомагати побратимам. Він з болем говорить про різницю в ставленні до військовослужбовців у різних регіонах:
– У Львові – це «небо і земля». Місто завмирає о 9-й ранку на хвилину мовчання, люди дякують на вулицях, ніхто не бере грошей за проїзд. А у нас, на жаль, усе по-іншому. Але я хочу це змінити.
І знову він робить перший крок – вступив до Одеського національного університету імені Мечникова на юридичний факультет.
– Юридична підтримка ветеранів – критично важлива. У нас в Одесі одні з найвищих тарифів у тому, що стосується адвокатів. А справжніх бійців очікують важкі справи, втрачені документи, байдужість командирів, некоректні формулювання в медичних висновках – і виплати зменшуються втроє. Так не повинно бути. Я хочу це виправити. Я хочу допомагати.
Емін не сам. Його підтримують дружина та донька, поруч – вірні друзі. Їхнє тепло – як броня.
Віра в перемогу, єдність, готовність підтримувати один одного – ось що найбільше важить для родини ветеранів сьогодні.
