Як у 1991 році голосували за Незалежність України депутати

Основні моменти

• Олег Савельєв — депутат Верховної Ради України першого скликання, який підтримував голосування за незалежність України.

• Згадує про події серпневого путчу 1991 року та рішення парламенту про відмову в підтримці ГКЧП.

• Акт про незалежність було ухвалено конституційною більшістю — 392 голоси на «за».

• Ділиться спогадами про труднощі перших років та проблеми сучасної політики.

Довідка ОЖ

Олег Єфремович Савельєв — депутат Верховної Ради України першого скликання (1990-1994 роки).

Має народження 28 травня 1951 року в селі Концеба Савранського району. Освіта — інженер-механік, закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут.

Трудову діяльність розпочав 1973 року, працюючи головним інженером колгоспу «Дружба» у Савранському районі.

У другому турі був обраний Народним депутатом України 18 березня 1990 року. У складі комісії Верховної Ради України з питань будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства.

В даний час працює інженером першої категорії в басейновому управлінні водних ресурсів річок Причорномор’я та Нижнього Дунаю.

Перший шанс, що не втрачений

– Олеже Єфремовичу, в яких умовах готувався Акт про Незалежність України? Яким чином досягали згоди?

— Україна — країна з тисячолітньою історією, і, як відомо, історію роблять люди своїми вчинками.

Три дні серпневого путчу 1991 року не змогли зберегти радянський союз, котрий існував майже 70 років. Тоді до нас, депутатів Верховної Ради України, звернувся генерал Варенніков із проханням підтримати Державний комітет з надзвичайного стану (ГКЧП). Але Україна відмовилася підтримувати ГКЧП і скористалася цією можливістю, щоб позбутися московського владарювання. Так історики пояснюють це як перший невтрачений шанс України на незалежність. Сьогодні нам потрібно втримати цю незалежність.

Прийняття документу проходило в умовах реальної загрози суверенітету України. Верховна Рада УРСР зібралася 24 серпня 1991 року на позачергову сесію.

Для захисту суверенітету України було запропоновано створити Раду оборони України і Національну гвардію; ухвалити закон про статус військ; розробити механізм економічної незалежності шляхом передачі підприємств і організацій союзного підпорядкування у власність України.

Ці кроки свідчили про затвердження незалежного статусу України, внаслідок чого УРСР припиняла існування. Для легітимізації доленосних рішень Ігор Юхновський запропонував оголосити акт, який закріпив би новий державно-політичний статус України.

Гордість і тривога

На сесії дві основні сили — комуністи і народний рух — після узгоджувальних зборів, консультацій та кулуарних дискусій вирішили голосувати за незалежність.

Ввечері 24 серпня 1991 року Верховна Рада України, конституційною більшістю голосів (392 — за, 4 — проти), ухвалила Акт проголошення незалежності України.

Прийняття Акту було логічною необхідністю. Ніхто нікого не примушував. Ми усі мріяли про незалежну Україну.

— Які були Ваші почуття тоді?

— Гордість і тривога. Тривога за майбутнє, розуміючи, що п’ятнадцять республік, подібно до пяти пальців, керувалися одним центром, і їх економіка була тісно взаємопов’язана. Ми усвідомлювали, що Україні загрожує економічний колапс. Усе необхідно було робити швидко.

Хто відповідає за порядок у державі?

– Чи змінилось Ваше бачення майбутнього країни з часу Вашої каденції до теперішнього часу?

– Звичайно, змінилося. Адже Україна в 1990 році була на третьому місці за промисловим потенціалом в Європі й увійшла до десятки найкращих економік світу!

Стосовно формування нової економічної системи та її подальшого розвитку, на жаль, політичний безлад в країні негативно вплинув на цю ситуацію. Прем’єр-міністру та уряду довелося працювати в надзвичайно складних обставинах: виробничі показники зменшилися, а отже, різко впали надходження до бюджету. Для забезпечення миру і територіальної цілісності необхідно було зміцнити оборону молодої держави, що не є простим завданням.

— Які причини такої ситуації?

— Наша неготовність до самостійної діяльності — все потрібно було почати з нуля. І ми не обрали президента, котрий би переймався економічним розвитком країни. На жаль, новими лідерами стали ті, хто поставили власні інтереси вище державних. За понад тридцять років ми навчилися на власних помилках, намагаючись виправити ситуацію і знову обираючи не тих лідерів. Нам не щастить з президентами. Кожен наступний гірший за попереднього. Вибирати треба не за гроші чи пожертви, а запитувати, що ти зробив.

Важливу роль також відіграють політичні погляди населення. Західний регіон прагнув жити без Росії, тоді як за жителів сходу та півдня це не було таким очевидним. Цим користувалися політики на виборах. Це стала однією з причин війни на сході України, анексії Криму та повномасштабного вторгнення Росії.

Економіка країни потрапила під олігархічний контроль, мотивуючи свій розвиток задовольняти інтереси кількох олігархів, які впливають на формування уряду та діяльність Верховної Ради, а не служать інтересам держави та українського народу.

Де ж та демократія, яку ми мали б мати в свободній країні? Візьміть будь-яке село і дивіться, яку демократію сповідують голови громад, старости. Штати роздуто, князьки виросли, працюючи на себе та свої родини. А коли ми добивалися незалежності, то мріяли про заможне майбутнє для всіх українців.

Зараз ми турбуємося про те, чи взагалі буде жити Україна.

Сьогодні всі намагаються керувати, та за порядок не відповідає ніхто. Хоча, відповідно до чинного законодавства, за порядок у правоохоронних органах має відповідати насамперед генеральний прокурор, а також президент і прем’єр-міністр.

Необхідно обирати патріотичних лідерів

— На Вашу думку, чи потребує зміни Конституція України?

— У Конституції має бути зазначено, що особа, яка приходить до влади, повинна мати певний досвід. Вона повинна розумітися на тій справі, яку їй доручають, а не просто приходити абсолютно без досвіду на посаду. Нажаль, в нинішній Верховній Раді, затверджуючи міністрів, не питають їхні програми дій і, звільняючи, не запитують, чому не виконано. Такий підхід призводить до безвідповідальності. Потрібно ввести певні вимоги та критерії.

– Олеже Єфремовичу, кого з українських політиків за всі роки Незалежності Ви вважаєте найбільш ефективними?

– Я б виділив Олександра Мороза, Євгена Марчука, Віктора Шишкіна.

— Які якості, на вашу думку, є найважливішими для депутата?

– Відданість та служіння народу, порядність. Не сприймайте це як пафос.

– Вас запросили на урочисте засідання Верховної Ради з нагоди 30-річчя Незалежності?

— Так. На порядку денному засідання було одне питання — розгляд законопроєкту «Про великий Державний Герб України», який Президент України Володимир Зеленський подав на розгляд Верховної Ради 28 червня. Великий Державний Герб передбачений Конституцією України. Дотепер в Україні був затверджений лише малий герб — тризуб.

Це рішення підтримали 257 народних депутатів.

Тоді я отримав нагороду «30 років Акту проголошення незалежності України» серед парламентаріїв першого скликання.

— Олеже Єфремовичу, що побажаєте Україні та українцям?

— Бажаю всім перемоги в цій страшній війні, іншого не дано. Здоров’я, удачі та віри. Обирайте лідерів, які дбатимуть про свій народ і любити Україну понад усе. Не забуваймо, кожен день і кожна подія будуть ще однією сторінкою української історії. І від кожного з нас залежить, як саме про нас буде написано. Сучасна історія України створюється сьогодні. Хтось залишить лише рядок, а хтось займе цілу главу. Але для перемоги важливим є внесок кожного українця. Хай нам Бог допомагає!