Виявилося, що, незважаючи на різноманітність коріння, це вбрання стало символом єдності та гордості для всіх, яке носимо як у будні, так і на свята.
Коли запитуєш жителів півдня Одещини про національність, більшість людей починають згадувати різні корені: «Моя мати народилася в українській та молдавській сім’ї, а в тато тече кров гагаузів, албанців, росіян, і навіть трохи ромської. То хто ж я за національністю?..» Ми вирішили дізнатися, як ці люди з багатонаціональним корінням ставляться до українських вишиванок — чи є вони у їхньому гардеробі та чи вбираються вони в них?
Галина Маратаєва, мешканка міста Рені:
– У мене мати — українка з Кілії, а батько – узбек. Тому в моєму гардеробі є як українські вишиванки, так і узбецький національний одяг. Але іноді, коли одягаю узбецький, виникають незручності. Наприклад, якщо підійде узбек і заговорить зі мною узбецькою — я не зможу відповісти, оскільки не вмію. Також трапляється, що люди просять: «Можна з вами сфотографуватися?» — ніби я якась екзотична істота. Тому я частіше обираю вишиванки — тут у мені немає питань. Одну з них я вишила самостійно, і мені здається, що візерунок містить узбецькі мотиви. Ще одна вишиванка призначена для моєї доньки, а ще я дуже люблю чільця — яскраві головні убори, які прекрасно доповнюють вишиванки: я сама виготовила кілька і для своїх подруг.
Надія Буценко, мешканка міста Рені:
– Моя мати народилася на півночі Молдови, але я не можу стверджувати, що вона «чиста» молдаванка — там теж було намішано. Мій батько був українцем за паспортом, але походив з Румунії. На територію сучасної України він прибув у 1940 році, і вперше почув українську мову у 1944 році, коли край звільнили від німецької окупації. Та якою б не була у нас історія, зараз усі ми — українці.
Жінка розповідає, що її гардероб включає чотири вишиванки та три вишиті сукні. Кожна з них має свою історію.
– Давно одну сукню вишила мені мати. Вона зроблена з легкого матеріалу та прикрашена візерунками. Коли я її носила, мене часто запитували: «Ви що, артистка?». Я навіть обурювалася: чому національне вбрання сприймається лише як сценічне?
Тепер, за її словами, люди все частіше носять вишиванки без особливих причин — просто на роботу, у подорожі — вони стали невід’ємною частиною життя.
Ще одну вишиванку мені подарувала кузина з Румунії — бежевими нитками по бежевому, з витонченою роботою.
– Щодо візерунка, — каже Надія, – він, мабуть, бессарабський.
По-іншому виглядає робота майстрині з Івано-Франківської області, де жінка має добрих друзів:
– Я замовила вишиванку в жінки, яка викладає музику, але вона також спадкова майстриня — її бабуся і мати вишивали. У сучасної майстрині сім японських машинок, і вишиванки мають великий попит! Я замовила чорну сорочку з вишивкою — для особливих подій. Але майстриня вислала мені темно-синю, вишиту золотими нитками — вона дійсно яскрава та святкова!
