Росія у «братніх обіймах» душила українську пісню
– Пане Ігорю, яким чином такий вдалий старт 90-х призвів до невдач для української пісні та музики?
– До 2001 року країни, що колись були частиною Радянського Союзу, активно розвивали свою власну національну музику. Це було природне явище після здобуття незалежності. Коли Росія помітила, що поволі втрачає свій вплив, формуючи національні музичні традиції, вона зреагувала і розпочала нову хвилю експансії російськомовного контенту. Часом українських артистів радісно зустрічали в Росії, але тільки за умови, що вони виконуватимуть свої пісні російською. В Україні ж ситуація ускладнювалася недостатньою підтримкою держави українськомовного контенту, в результаті чого багато виконавців перейшли на російську мову. Це давало їм можливість отримувати хороші доходи та сприяло перевазі російських пісень у їхньому репертуарі.
– Проте ж існували виконавці, які не відмовлялися від української мови?
– Так, таких стало більше після 2004 року. Під час Майдану відбувся перший етап відігнання російської музики, і кількість пісень українською зросла. Після подій 2014 року це стало ще актуальнішим. Особисто для мене це був серйозний момент – я вирішив, що більше не поїду до Росії та не буду мати справи з їхнім шоу-бізнесом.
– Проте чимало наших виконавців продовжує російськомовну творчість, адже попит на неї в Україні досі існує.
– Так, дійсно. Зараз, хоча ми маємо конкурентну перевагу, оскільки можемо співати як російською, так і українською, багато з нас відмовляється від цього. Наприклад, австралійцям або американцям, які співають англійською, це не загрожує, натомість російськомовні українські виконавці насправді підживлюють імперські амбіції сусіда і дають привід для подальшого «захисту російськомовного населення».
Про що не може мовчати співак у часи війни
– Чи повинна змінитися творчість артистів після 2022 року?
– Артист завжди має бути автентичним, і час тут не є визначальним. Під час війни виконувати лише безтурботні пісні – це погана ознака для виконавця. Це свідчить про те, що він не в змозі зрозуміти та відчути події свого часу. Наприклад, лірик Олександр Пономарьов чи веселун Дзідзьо пишуть про Перемогу.
А як щодо Артема Пивоварова? Він родом з Вовчанська, місто, яке фактично знищили росіяни, там – пекло. Він не може не співати про це, має бути в гармонії зі своїм містом та епохою. 2022 рік став шокуючим етапом; наші виконавці почали створювати так звані «захисні пісні», які надихали, мотивували та дарували надію.
«Ми можемо крутити цілодобово виключно українську музику»
– Здається, ми знову на старті. Фактично вже лише українськомовні пісні, безліч нових виконавців. Чи вийде у нас цього разу?
– Звісно, в 90-х, перебуваючи під впливом росіян, ми не використали шанс на розквіт нашої музики. Тепер таке не повинно повторитися. Ми маємо багато талановитих співаків, хоч поки світового рівня не досягли, але сподіваємося на краще. Українці – самодостатня музична нація, і зараз ми можемо крутити виключно українську музику цілодобово. І цього досить, щоб усвідомлювати – це все наше. Сподіваюся, наші перемоги на міжнародній музичній арені попереду, і ми до цього доживемо.
