Виховання дітей через свинарство
Валентина народилася в Балті, а Микола – з Казахстану. Після закінчення школи Валентина навчилася на токаря і працювала на одному з заводів в Одесі, де познайомилася з Миколою. Після двох років кохання в листах, коли Микола служив в армії, вони побралися.
Закупивши невеликий будинок, пара почала працювати, відкладати кошти на новий, комфортніший дім. Невдовзі вони швидко збудували будинок на власному обійсті. Біля хати розташувався акуратний город, а в дворі – десятки курей і кілька свиней. Це господарство стало важливою підтримкою під час навчання дітей у вишах.
Без базарів – тільки постійні покупці
Микола та Валентина звикли до праці. Вони навіть не могли уявити, що на пенсії вирішать утримувати три корови. Розпочали з однієї, а згодом виростили і залишили телят.
– Без господарства важко вижити на пенсію, тому ми вирішили створити «молочні ріки», – посміхається Валентина. – Вік дає про себе знати: потрібні ліки, хочеться чогось смачного для себе та онуків. Як кажуть, корова – це годувальниця.
– Вся праця ручна. Якщо хтось хоче спробувати утримувати корову, то не треба мати спеціальних механізмів – просто любіть тварину та дбайте про неї в мороз, а в спеку не забувайте про воду, – ділиться Микола.
Можливо, було б простіше здавати молоко заготівельникам, але ціни низькі – лише 6 гривень 50 копійок за літр. Черкасові вже давно мають постійних клієнтів, яким доставляють молоко. Для постійних покупців літр молока влітку коштує 20 гривень.
– На ринку півторалітрова пляшка молока обходиться в 40-45 гривень. Але там потрібно вистояти в черзі, і невідомо, чи продасте. Ми пропонуємо нижчу ціну і маємо постійних покупців, – пояснює Валентина.
Мудрість виживання на пенсії
Щоб утримувати своє господарство, доводиться працювати з ранку до пізньої ночі, особливо в літній період, коли готують корми для худоби на зиму. Потрібно заготовити сіно, зерно та коренеплоди.
В Україні сьогодні немає розвиненого ринку кормів, тому власники корів змушені самі виготовляти та заготовляти корми, що становлять близько 70% раціону. Для цього Валентина і Микола заготовляють траву, сіно, сінаж та силос, а також докуповують корми за отримані від продажу молока кошти.
Щоб запастися кормами, пан Микола сіє не один гектар різнотрав’я. Сіна намагаються швидко скласти в стіжки, щоб встигнути до дощів. Корів підгодовують картоплею і силосом, а також випасають на пасовищах за будь-якої погоди. Самі бідкаються, що пасовища зникають, оскільки їх розорюють під поля.
– Багато людей тримають корів, аби було чим нагодувати свою родину. З такими пенсіями, які отримують пенсіонери, потрібна велика мудрість для виживання, – ділиться своїми думками Валентина. – Тож у нас три корови – це не бізнес, а питання виживання. Корова – це живі «заощадження». Якщо термінова операція або треба гроші на весілля – продаєш корову. Я знаю людей, які не відмовилися від корови лише коли не змогли її утримувати через стан здоров’я або термінову потребу в грошах.
Отже, щоб не рахувати кожну копійку в очікуванні пенсії, доводиться крутитися.
– Не знаю, як довго зможемо ще доглядати за худобою, адже здоров’я вже не те. Але сподіваємося, що все колись налагодиться, – підсумовує Валентина.
