Основні акценти:
- Андрій Козаченко – майстер дримби, боєць ЗСУ та колишній тату-майстер, який виготовляє інструменти з простих матеріалів, таких як цвяхи та ключі;
- Учні Андрія розташовані по всьому світу: він проводить безкоштовні майстер-класи та створив перші відеоуроки українською мовою;
- Андрій веде свою «культурну війну» проти русифікації та за збереження української ідентичності.
В очах – вогонь справжнього патріота
Дримби, виготовлені з гайкових ключів, цвяхів і навіть пластика, в руках Андрія – це не просто інструменти, а частина його боротьби за відродження української спадщини. Спілкування з ним переповнене емоціями: від дитячої захопленості до болючої розмірковувань про мову, війну і ідентичність.
Андрій – корінний киянин, столяр за освітою. Після служби в армії працював у кузовному ремонті, потім зосередився на татуюваннях, багато подорожував по Індії та Ізраїлю, а сьогодні займається виготовленням дримб та дронів.
– Я захопився дримбою. Ставши піхотинцем, зараз я виконую роль інструктора і техніка з виготовлення дронів.
Його шлях до дримби – це особлива магія самопізнання. Хоча раніше Андрій ніколи не займався музикою та не знав нот, на фестивалі під Києвом його привернув інструмент.
– Я був аналогом багатьох, хто сьогодні підходить до мене. Запитують: це що, інструмент чукчів? Я їх зрозумів. Спочатку не вийшло, але через місяць вирішив виготовити його сам. Ставив собі виклики й зацікавився цим дійсно.
Власноруч, за допомогою YouTube і без вчителя, перші інструменти з’явилися в його майстерні, виготовлені з простих доступних матеріалів, зокрема з будівельних цвяхів.
По темі: Голос Рені: як співачка Наталія Воронова знайшла новий шлях після війни
«Інструмент, що поєднує складність і простоту»
Андрієва історія – про те, як звуки дримби можуть зцілювати душу, відновлювати культуру і боротися за ідентичність. У його руках інструмент стає містком між шаманським минулим і сьогоденням. Коли він грає, світ ненадовго завмирає в медитації, нагадуючи: перемога починається з вібрацій серця.
Емоційний пік настає, коли Андрій говорить про гру на дримбі.
– У цьому вся магія інструменту: він настільки складний, що насправді дуже простий. Це справжня магія, глибинний процес, і грати на ньому не важко.
Він навчився грати сам, комбінуючи звуки в імпровізації, а тепер ділиться цим досвідом – безкоштовно на фестивалях та через YouTube-уроки українською мовою.
– Я створив відеоуроки на YouTube українською, був першим, хто це зробив, адже не було жодного уроку українською мовою.
Його учні – це сотні людей з різних куточків світу. На фестивалях утворюються черги: «Всі підходять, дякую, наступні, наступні – і так далі.»
Але за цим оптимізмом стоїть біль війни.
– Розпочав службу у 2022-му. Це була ТРО. Наші завдання – аеропорт Київ, перші виходи в Ірпінь та п’ять місяців у Харківській області.
Дримба стала для нього рятівником від ПТСР.
– Варто зазначити, що це не просто музичний інструмент; він має лікувальні властивості. Українські мольфари використовували дримбу з давніх часів, адже вона не лише звучить, а й сприяє циркуляції крові в органах. Звуки вібрації роблять заспокійливий ефект на мозок.
Вибір редакції: Кіно, свято спорту та гольф-форсаж: культурні події Одеси 12-14 вересня
Його особистий оберіг і боротьба
Андрієві інструменти – обереги з рунами і символами, включаючи знаки захисту для військових.
– Я спеціально виготовляю інструменти з захисними символами, стародавніми слов’янськими знаками, багато військових замовляють саме такі.
У фронтових умовах його супроводжують два унікальні талісмани-дримби, а на шкірі Андрія тату з птахом і дримбою.
Андрій веде власну боротьбу проти русифікації і за популяризацію дримби як національної спадщини.
– Ще до війни, коли я писав про дримбу, мені з Москви доходили повідомлення: «Це ж російський інструмент!» Вони привласнили цю культуру.
У 2022-му він розірвав і всі зв’язки з російськими майстрами.
– Я зрозумів, що потрібно розірвати цей зв’язок, я не хочу нічого спільного з ними. Я просуваю український інструмент.
В Одесі він відчуває себе «трошки не своїм» через панування російської мови.
– На жаль, я помічаю, що перевага ще на стороні російськомовних. Не всі усвідомлюють важливість збереження національної ідентичності.
Сам Андрій перейшов на українську два роки тому, показуючи приклад.
– Я хотів продемонструвати, що час переходити на українську. Я веду свою культурну війну.
Арзує, що Одеса не повинна стати «російським містом» і зберігати свою національну ідентичність!
Фото авторки
