Основні моменти:
- У серпні 2024 року вулицю 8 Березня в Пересипському районі Одеси перейменували на вулицю Вікандера та Ларсена в межах процесу декомунізації.
- Вікандер і Ларсен – це шведські підприємці, які у 1878 році разом із Едуардом Арпсом заснували в Одесі завод із виробництва корків і лінолеуму. До 1913 року їхнє підприємство стало одним з найбільших виробників лінолеуму в Європі.
Що таке Пересипський район?
Починаючи з серпня 2024 року, у Пересипському районі міста з’явилася вулиця Вікандера та Ларсена. Виникає питання: чому ж район носить назву Пересипський? Це пов’язано з природою місцевості, адже Пересип — це піщана коса, яка «пересипала» вихід до моря з Хаджибейського лиману.
Місцевість має достатньо простий рельєф, проте до топонімів потрапили також балки (як Водяна, що дала назву Балківській вулиці) і спуски (наприклад, Маринеско, сьогодні відомий як Блажко). Отже, район назвали Пересипським. Відомий вчений Володимир Даль у своєму «Тлумачному словнику» зазначив, що термін «Пересип» вперше з’явився саме в Причорномор’ї.
8 Березня: від народження свята до сучасності
Тепер розглянемо 8 Березня.
Трохи офіційної інформації. Історія 8 Березня бере свій початок у русі за права жінок на початку ХХ століття: у 1910 році німецька соціалістка Клара Цеткін запропонувала створити Міжнародний жіночий день як символ боротьби за рівноправ’я. Дата 8 березня пов’язується з демонстрацією робітниць текстильної промисловості в Нью-Йорку у 1908 році і подальшими мітингами.
Спочатку свято носило політичний характер: жінки вимагали покращення умов праці, скорочення робочого дня і виборчого права. Однак у сучасному світі його значення стало більш широким, і в 1977 році ООН запропонувала відзначати цю дату як День прав жінок.
В радянський період 8 Березня почало асоціюватися з весною та жіночністю. Сьогодні в Україні, відповідно до закону про декомунізацію, святкування цієї дати припинено. Як кажуть у Стародавньому Римі: «Dura lex, sed lex» (Закон суворий, але це закон).
Закінчивши офіціоз, хочу поділитися особистими думками. Протягом свого «дорослого» життя я працював у чотирьох колективах. Перший рік після школи — слюсарем на суднобудівному заводі, далі 5 років в Інституті зв’язку, наступні 20 років на телерадіопередавальному центрі, а потім 25 років у редакції херсонської газети.
Ніхто з моїх колег не асоціював 8 Березня з якоюсь ідеологією, і навряд чи багато хто знав про Клару (згадували лише про ту, з скоромовки, де якийсь Карл поцупив корали).
Її відзначали як чудовий привід привітати жінок — колег, мам, дочок, сестер, дружин. А потім… Хоча була дивна вигадка.
Отримавши премію за лютий, бригада чоловіків обговорювала, як розумно витратити її. Хтось запропонував кинути монетку: «Якщо орел — по пиву, якщо решка — на горілку, а якщо на ребро — купити жінкам квіти на 8 Березня.»
Це дурний жарт — жінкам завжди дарували квіти, після чого починали застілля. Довгоочікуване! Не політизоване! Кожен колектив відзначав по-своєму. На заводі у нас був спирт для очищення контактів, тоді ще чистий видавали, а не денатурат.
В інститутські роки в Одесі пили «сухарик»: вин місцевих було безліч — дешево і сердито.
У «зв’язківському» періоді існувала «безкорислива братня дружба»: ми ремонтували телевізори для Херсонської кондитерської фабрики в обмін на шоколад і цукерковий спирт на 8 Березня, який, напевно, не зовсім доходив до коробок з «п’яною вишнею».
У редакції газети, наприкінці 90-х, на 8 Березня стався міжнародний скандал. У містах країни продавалося «бухло» з імпортними етикетками. На нашому святі серед пляшок був грецький коньяк «Метакса». Один журналіст, присмоктавшись до пляшки, щоразу, перекидаючи чарку, зауважував: «Ех, добре йде. Обіцяла повернутися!»
І вона повернулася… «Погіршилася» йому, не зважаючи на кількість (він був великим п’яницею), а через «якість», як казав Райкін. У наступному номері його стаття розкритикувала «Метаксу», а через кілька тижнів отримали листа з Посольства Греції в Україні.
На конверті побачили адресу посольства, що тоді ще розташовувалося в київській гостиниці. Посол Патсікакіс, за образу «Метакси», розкритикував нашу газету.
Жарти в сторону, варто зауважити, Греція визнала Україну 31 серпня 1991 року, однією з перших, після проголошення незалежності 24 серпня. Мені довелося вибачатися. Я зумів пояснити Послу, що на той час безпечнішим напоєм у нас був не «Метакса», а український «Самжэнэ».
Віримо, що нормально ставилися до ситуації… Так от, таке було аполітичне 8 Березня… Мені шкода, що його скасували. Але ж хіба потрібно особливе свято, аби задуматися: о, чому я так довго не радував свою жінку (Лізавету, Катю, Світлану, Віку…) квітами?
Внесок Вікандера і Ларсена в розвиток Одеси
Тепер перейдемо до сучасної назви вулиці — Вікандера та Ларсена. Ці шведські підприємці спеціалізувалися на виробництві корків, без яких жодна поважна пляшка вина не обійдеться, а також займалися виготовленням лінолеуму.
Коркове виробництво в Одесі з’явилося у 1878 році завдяки Едуарду Арпсу, який заснував завод на схилі Водяної балки. Пізніше до його бізнесу приєдналися Вікандер і Ларсен, які заснували спеціалізований холдинг «Вікандер і Ларсен».
До 1913 року їх підприємство стало одним з провідних виробників лінолеуму в Європі. Вони навіть мали власну залізничну гілку! У роки Першої світової війни підприємство зазнало значних втрат: поставки сировини (зокрема, кори коркового дуба) із-за кордону припинилися, й фабрики були зруйновані.
У 1918 році Вікандер залишив країну, а завод було націоналізовано в 1921 році. У 1925 році фабрику відремонтували, перейменувавши на «Більшовик», і вона з часом стала провідним виробником лінолеуму в СРСР. На жаль, у 2004 році підприємство знищили, але пам’ять про його засновників відновлена.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
