Міністерство оборони України надало детальну інформацію про процес розробки шевронів та нарукавних знаків для різних видів військ, бригад і окремих формувань. Представники відомства наголосили, що така символіка грає роль не лише в естетичному плані, але й значно підвищує моральний дух особового складу, ілюструє історію бойових дій конкретної частини та сприяє формуванню єдиної культури в армії.
Процес стартує з того, що командир підрозділу подає офіційне клопотання до Центрального управління з розвитку матеріального забезпечення Міністерства оборони. Кожна військова частина, орган командування чи навчальний заклад у складі Збройних Сил має право розробити та використовувати власний унікальний знак.
Спочатку проводиться первинна перевірка, яка не перевищує десяти днів: під час неї спеціалісти ретельно аналізують відповідність нормам геральдики, виключають будь-які випадки дублювання чи плагіату, а також стежать за тим, щоб усе відповідало єдиному стилю військової символіки.
Наступним кроком стає створення ескізу, який спочатку узгоджується безпосередньо з підрозділом, а потім передається на глибоку експертизу. Кінцеве затвердження символіки входить до повноважень Міністра оборони або Головнокомандувача Збройних Сил України. Тільки після успішного проходження всіх цих етапів знак набуває офіційного статусу і стає обов’язковим елементом для носіння всіма військовослужбовцями.
“Нарукавний знак – це не тільки елемент уніформи. Це частина бойової ідентичності підрозділу, символ спадкоємності традицій і прояв військової культури”, – зазначив начальник Центру управління матеріального забезпечення підполковник Максим Кайола.
У Міністерстві оборони додали, що весь цей порядок чітко регламентовано “Методичними рекомендаціями щодо розвитку та впровадження військової символіки в ЗСУ”, які затвердив міністр оборони 14 січня 2020 року. Водночас наказом Міноборони №606 від 20 листопада 2017 року категорично заборонено використання будь-яких неофіційних зразків символіки.
