Одеса — це місто, чиє минуле тісно переплітається з подіями вересня. Понад два століття цей осінній місяць приносив йому як найяскравіші перемоги, так і найболісніші випробування.
Цікаво, що землі сучасної Одеси мають історію, яка сягає значно глибше, ніж офіційна дата заснування в 1794 році. Ще в XV столітті на цій території існувало поселення та фортеця Хаджибей, яка перебувала під владою Османської імперії. Крім того, задовго до указу Катерини II про створення нового міста тут уже діяв порт, що відігравав ключову роль у торгівлі на Чорному морі. Отже, на території Одеси вже вирувало життя, процвітала економічна діяльність і функціонувала військова інфраструктура.
Деякі сучасні дослідники історії підкреслюють: події 2 вересня 1794 року, коли за наказом імператриці почалося будівництво нового портового міста, варто сприймати не як повне заснування, а радше як захоплення існуючого поселення Російською імперією. Ця тема досі викликає гарячі дебати серед фахівців.
Від офіційного заснування до нинішніх часів, позначених війною, вересневі епізоди одеської історії ілюструють непростий шлях багатонаціонального міста, яке завжди трималося відкритим для світу.
Особливість історії Одеси в тому, що вона з’явилася не органічно, а за наказом імперії, яка шукала міцний морський форпост на півдні. При цьому космополітична природа Одеси, її толерантність і готовність приймати різні культури робили її винятковим феноменом в українській історії. Однак ця сама багатонаціональність не раз ставала джерелом напруження, особливо в кризові періоди.
Зародження “Перлини біля моря”
2 вересня 1794 року увійшло в аннали як початок історії одного з найвизначніших міст України. За указом імператриці Катерини II на руїнах турецької фортеці Хаджибей почалося зведення нового портового поселення. Місце обрали не випадково — глибока гавань, зручний доступ із моря та вигідне положення на торговельних маршрутах робили його ідеальним.
Проте слід пам’ятати: тут уже стояли фортеця, порт і поселення з власною історією. Саме з цієї причини деякі історики вважають, що “народження” Одеси в імперському контексті насправді було просто анексією цих земель Російською імперією.
Засновником міста по праву вважають іспанця на російській службі Хосе де Рібаса, хоча в плануванні й розбудові брали участь численні талановиті архітектори та інженери. Французький емігрант Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє, який очолював місто з 1803 по 1814 рік, заклав фундамент того космополітичного духу, що став незаперечною рисою Одеси.
Тіньові аспекти XIX століття
Незважаючи на свою космополітичність, Одеса не уникла трагічних моментів, пов’язаних з етнічними конфліктами. Вересень 1821 року приніс перший масштабний єврейський погром, спровокований чутками про вбивство грецького патріарха Григорія V у Константинополі. Грецька спільнота Одеси, яка домінувала в торгівлі, опинилася під підозрою через можливі зв’язки з повстанцями.
Напруга швидко поширилася на єврейську громаду, яку звинувачували в змовах з греками. Погром тривав кілька днів, коштував життя близько 14 людям, понад 300 отримали травми. Було зруйновано сотні домівок і магазинів. Ця подія стала першим сигналом про крихкість етнічного миру в такому різноманітному місті, як Одеса.
1859 рік відзначився новою хвилею антиєврейських заворушень, спричинених економічними проблемами та плітками про ритуальні вбивства. Погроми не вщухали три дні, постраждало понад 100 будівель і крамниць. Примітно, що місцева влада поводилася пасивно, не докладаючи зусиль для зупинки насильства.
Вересень 1871 року запам’ятався особливо кривавим погромом, який викликав обурення не тільки в Російській імперії, а й у Західній Європі. Причиною стали звичні звинувачення євреїв у спекуляціях зерном під час посухи. За чотири дні було вбито 8 осіб, понад 100 поранено. Матеріальні втрати сягнули астрономічної суми — близько 2 мільйонів рублів для того часу.
1881 рік, що настав після вбивства імператора Олександра II, запустив хвилю імперських погромів. В Одесі заворушення тривали три дні, забравши 4 життя, травмувавши близько 100 людей. Понад 1600 домівок і крамниць зазнали руйнувань. Влада, як і раніше, не реагувала активно, що спричинило критику в пресі як російській, так і європейській.
Вершиною цієї серії трагедій став жовтень 1905 року (за старим календарем — кінець вересня), коли на тлі революційних подій розгорнувся наймасштабніший погром в історії Одеси. За оцінками, від 300 до 800 людей загинуло, тисячі поранено, близько 40 тисяч залишилися без житла. Ці події підштовхнули масову еміграцію євреїв з Російської імперії.
Революційні бурі та громадянська війна
Вересень 1917 року застав Одесу в вихорі революційного безладдя. Після Лютневої революції в місті змагалися за владу різні сили — від ліберальних кадетів до більшовиків і анархістів. Особливо сильними були есери та меншовики, які очолювали Раду робітничих депутатів.
1918-1920 роки виявилися найзапеклішим періодом хаосу в одеській історії. Місто неодноразово змінювало господарів: спочатку українські сили, потім німці та австрійці, згодом французькі інтервенти, денікінські білогвардійці, знову українці, і врешті більшовики.
Вересень 1919 року став особливо напруженим. Армія Денікіна тримала місто, але її позиції слабшали через поразки деінде. У місті панували спекуляція та корупція, бракувало їжі. Потоки біженців з інших частин України переповнювали вулиці, загострюючи соціальні проблеми.
Лютий 1920 року приніс остаточну перемогу більшовикам. Одеська операція під керівництвом Михайла Фрунзе завершилася захопленням міста червоними. Почався радянський етап в історії Одеси — з індустріалізацією, колективізацією та репресіями.
Одеса в радянську добу: між процвітанням і переслідуваннями
1920-1930-ті роки радикально змінили Обличчя Одеси. Місто позбулося космополітичності, еліта або емігрувала, або зазнала репресій. Натомість стартувала індустріалізація — зводилися заводи, розбудовувався порт, населення росло за рахунок селян, що уникали колективізації.
Одеса перетворилася на науковий хаб. У 1930 році заснували Одеський інститут інженерів морського флоту, просунулися дослідження в медицині та біології. Фізик Ілля Лифшиц, біолог Олександр Богомолець, математик Марк Крейн — ці видатні постаті працювали в одеських установах.
Та радянська епоха принесла й жахи. 1930-ті роки — час масових репресій проти буржуазії, духовенства, української інтелігенції. Голодомор 1932-1933 років, хоч і не такий руйнівний в Одесі, як у селах, все ж залишив свій відбиток.
Одеса під час Великої Вітчизняної: відвага і лихо
Вересень 1941 року став поворотним для Одеси в Другій світовій. Оборона міста розпочалася 5 серпня і тривала 73 дні — до 16 жовтня 1941 року. Це одна з найдовших оборон на радянсько-німецькому фронті в перші місяці війни.
Обороною керував контр-адмірал Георгій Жуков (не той маршал), командувач Одеського району. Військові й цивільні проявили героїзм. Румуни та німці, попри перевагу, зазнали колосальних втрат.
Морські піхотинці під командуванням полковника Якова Осипова проявили виняткову мужність, утримуючи ключові точки. Легендарними стали бійці “Дачі Ковалевського” — укріплення, яке вистояло всю облогу.
16 жовтня 1941 року за наказом Ставки гарнізон евакуювали морем до Севастополя. Чорноморський флот врятував багатьох бійців для подальшої боротьби.
Окупація Одеси румунами тривала 907 днів — до 10 квітня 1944 року. Це був один з найтемніших періодів. Окупанти запровадили терор, особливо проти євреїв. 19 жовтня 1941 року вибух у румунській комендатурі призвів до масових розстрілів. За два дні загинуло близько 20 тисяч євреїв.
У місті діяли партизани та підпілля. Найвідоміші — катакомбні загони Володимира Молодцова-Бадаєва та Сергія Тюленіна. Одеські катакомби — мережа підземель довжиною понад 2500 км — слугували прихистком для опору.
Вересень 1944 року після звільнення в квітні — час відбудови. Місто було в руїнах: 60% житла, порт, заводи зруйновані. Але одесити з оптимізмом узялися за відновлення.
Післявоєнне відродження Одеси та її розквіт
Післявоєнні роки принесли швидке відновлення й зростання Одеси. Місто не лише відбудувалося, а й розширилося: нові райони, підприємства, культурні об’єкти.
Вересень 1965 року відзначено святкуванням 100-річчя Імператорського Новоросійського університету (тепер Одеський національний університет імені І.І. Мечникова). До Одеси з’їхалися вчені з СРСР та світу. Університет став лідером УРСР у математиці, фізиці, біології.
Тут працювали математики Михайло Кадець, Йосип Островський, Володимир Кадець, фізики Кирило Синельников, Олексій Слуцкін, біологи Дмитро Зернов, Борис Кауфман. Одеська математична школа прославилася в функціональному аналізі та теорії функцій.
1960-1980-ті роки — “золота ера” одеського кіно. Одеська кіностудія створювала хіти для мільйонів: “Д’Артаньян і три мушкетери”, “Місце зустрічі змінити не можна”, “Формула кохання” — зняті в Одесі та околицях.
Незалежна Україна: свіжі виклики та перспективи
Вересень 1991 року після незалежності 24 серпня відкрив нову главу для Одеси. Місто стало ключовим портом України, але перехід до ринку виявився важким.
1990-ті роки — час кризи: заводи зупинилися, порт скоротив обсяги, зросло безробіття. Та почалися позитивні зрушення: приватизація, малий бізнес, зв’язки із Заходом.
Відновилися національні товариства — грецькі, єврейські, німецькі. Одеса повернула багатонаціональність, хоч і не таку, як раніше.
2004 рік — святкування 210-річчя Одеси. Делегації з багатьох країн, культурні події підкреслили статус Одеси як культурної столиці Півдня.
У 2000-ні Одеса ожила економічно. Туризм розквітнув, порт активізувався, з’явилися готелі, ТЦ. Історичний центр у 2007 році потрапив до списку ЮНЕСКО як кандидат на спадщину.
Сучасні випробування: від Революції Гідності до війни
Вересень 2014 року застав Одесу в полум’ї політичних змін після Революції Гідності. На тлі анексії Криму та Донбасу місто провело патріотичні мітинги, підтримавши єдність України та європейський шлях.
Трагедія 2 травня 2014 року, коли в сутичках і пожежі в Будинку профспілок загинуло 48 осіб, стала темною сторінкою. Події довго обговорювалися в політиці.
2014-2022 роки — поступове відновлення попри труднощі. IT-сектор розвинувся, Одеса стала “кремнієвою долиною” України. Туризм зріс після безвізу з ЄС у 2017 році.
Вересень 2022 року приніс нові лиха. Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року перевернуло життя Одеси. Місто потерпає від ракет і дронів на порт і будинки.
Незважаючи на загрозу, одесити виявили ту ж стійкість, що в 1941 році. Місто функціонує, порт шукає обхідні шляхи для зерна. Культура тримається, хоч і обмежено.
Вересневі глави одеської історії — це не просто дати, а досвід співіснування народів, культур, вірувань. Темні моменти XIX століття застерігають від ксенофобії. Оборона 1941-го показує силу солідарності.
Сьогоденна агресія Росії тестує одеський характер. Але минуле доводить: місто завжди відроджується з руїн.
Одеса — унікальне явище української історії — поєднує національне з космополітичним, традиції з інноваціями, біль з оптимізмом. Кожен вересень доповнює цю мозаїку, нагадуючи про складність долі та життєву силу.
Стаття підготовлена на основі відкритих джерел, включаючи матеріали української Вікіпедії, праці одеських істориків, архівні документи та періодичні видання різних епох.
