Одеса залишається у фокусі уваги російських пропагандистів. Після подій на Донбасі та в Херсоні вони дедалі частіше висловлюють “історичні” претензії на всю Південну Україну, формуючи в медіапейза́жі образ Одеси як “природно російського міста”, яке “очікує на визволення”. Ці повідомлення не є випадковими — це послідовна стратегія підготовки суспільства до нових агресивних дій.
Для Кремля Одеса має значення не лише як порт. Це місто з багатогранною історією, культурною різноманітністю, зв’язками з Чорним морем та міжнародною торгівлею. Тому російська пропаганда намагається презентувати його як “перлину імперії”, яку “несправедливо втратили”. Такі аргументи нагадують риторику нацистської Німеччини, коли вона обґрунтовувала аншлюс Австрії та Судет: мовляв, “народ єдиний, отже, територію слід повернути”. Це створює псевдонаукові підстави для агресії.
Останнім часом російські пропагандисти активізували свою діяльність. Один з ресурсів опублікував інтерв’ю з “військовим кореспондентом” Євгенієм Ліненим, де він “оцінює перспективи визволення Одеси та Миколаєва”. В ньому стверджується, що “задачі, які стоять перед спецоперацією, поступово виконуються. Одна з них — розброєння України”.
Лінін посилається на “карти, які нібито вивішені в Генеральному штабі за головою Валерія Герасімова”, що “свідчать” про наміри російських збройних сил “послідовно реалізувати поставлені задачі”. Кульмінація його слів звучить так:
“Якщо знадобиться повернути під контроль Одесу та Миколаїв, значить, так і буде — без компромісів і відступів”.
У російських ЗМІ Одеса вже представлена на картах “майбутньої Новоросії”. Це прийом психологічного тиску — створити враження, що доля міста вже вирішена. Така ж тактика використовувалась напередодні аншлюсу Австрії у 1938 році, коли плакати та карти формували у німців відчуття неминучості приєднання. Візуальна пропаганда створює у свідомості людей відчуття безвиході, що захоплення Одеси — лише питання часу.
Росіяни навмисно замінюють слова: “визволення” замість “окупація”, “повернення контролю” замість “захоплення” і “спецоперація” замість “війна”. Це обґрунтовано з точки зору російської аудиторії, адже “визволення Одеси від неонацистів” звучить більш привабливо, ніж “окупація українського міста”. Такі зміни в мові мають глибокий вплив на сприйняття.
Спочатку Кремль проголошував “захист Донбасу”, потім — “демілітаризацію всієї України”. Тепер Одеса з’являється як “логічний наступний крок”. Це створює враження, що агресія є природною і неминучою. Кожен етап ескалації виглядає як обґрунтоване рішення, що підготовлено попередніми “досягненнями”.
Російська пропаганда використовує кілька ключових психологічних ефектів. Ефект звички та щоденні повідомлення про “успіхи” на фронті стають частиною рутини. Ефект сили задовольняє потребу бути частиною “переможців”. Ефект страху подає альтернативу агресії як загрозу власному існуванню.
“Військкор Лінін” — це авторитетне джерело у цій риториці, хоча його “оцінки” не мають аналітичної вартості. Це програмування аудиторії до сприйняття агресії як неминучості.
Протидія російській пропаганді вимагає комплексного підходу. Потрібно відкрито демонструвати неправду: показувати, що Одеса завжди була українським містом зі своєю самобутньою культурою. Важливо нагадувати, що в 2014 році саме в Одесі план “народних республік” зазнав краху, а місто чітко обрало свою ідентичність.
Поширення достовірних фактів — це ефективний засіб боротьби, від туристичних історій про сучасну Одесу до свідчень очевидців, які спостерігали, як місто опиралося російським диверсантам. Не менш важливою є медіаграмотність: чим більше українці та міжнародна спільнота розумітимуть механізми маніпуляцій, тим менша ймовірність успіху російської пропаганди. Замість “визволення” варто вживати терміни “окупація”, а “спецоперацію” виправдати як “війна”, “повернення контролю” — як “захоплення”. Правильне використання термінів послаблює пропагандистські конструкції.
