На Одещині пройшло судове засідання щодо багатодітного чоловіка, який ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в умовах особливого періоду. Суд підтвердив провину обвинуваченого, незважаючи на його невизнання вини та намагання обґрунтувати право на відстрочку через наявність чотирьох дітей. Його засудили до 3,3 років позбавлення волі.
Обставини справи
Кримінальне провадження відкрито через неявку військовозобов’язаного до територіального центру комплектування (ТЦК) у вказаний термін, що визначався бойовою повісткою. Обвинувачений, який проживає у селищі Іванівка, перебував на військовому обліку з 26 листопада 2010 року і був визнаний призовним 12 грудня 2023 року після проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Йому було повідомлено про необхідність з’явитися до ТЦК 15 грудня 2023 року для проходження військової служби за мобілізацією, а також про кримінальну відповідальність за неявку. Проте він не з’явився і не дав жодних пояснень щодо своєї неявки, що, за висновком суду, є явним наміром ухилитися від мобілізації під час воєнного стану.
Розгляд справи
Під час судового процесу обвинувачений не визнав свою провину в повному обсязі, стверджуючи, що не має намірів проходити військову службу. Він вказував на те, що проживає в цивільному шлюбі неподалік 20 років і має чотирьох неповнолітніх дітей, що, на його думку, повинно давати право на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
«Не визнаю свою провину, оскільки не маю намірів проходити військову службу; не надав до Центру жодних документів, що підтверджують моє батьківство, оскільки вони не були оформлені; близько 20 років проживаю з ОСОБА_6 в цивільному шлюбі; маю чотирьох неповнолітніх дітей, які є моїми; ОСОБА_6 отримує допомогу від держави на утримання дітей як одинока мати; не був зареєстрований батьком дітей для отримання допомоги від держави; офіційно не працевлаштований, займаюся випасанням худоби; не надавав допомоги іншим особам під час війни», – йдеться в судових матеріалах.
Свідки, серед яких працівники ТЦК, підтвердили, що обвинувачений отримував бойову повістку, але відмовився від служби через дітей. Вони зазначили, що підстав для відстрочки не було, оскільки у свідоцтвах про народження обвинуваченого не було вказано батьківства. Цивільна дружина обвинуваченого підтвердила, що на момент призову документів про його батьківство не існувало, а вона отримувала допомогу як одна мати. Заяви про визнання батьківства були подані лише у січні 2025 року, після притягнення чоловіка до кримінальної відповідальності. Суд проаналізував всі представлені докази, включаючи картку військового обліку, довідку ВЛК про придатність, акт про неявку та свідоцтва про народження дітей. Суд зазначив, що батьківство було оформлено більше ніж через рік після вчинення правопорушення. Ці обставини, а також явна відсутність наміру служити, свідчать про умисел на ухилення від призову, що є порушенням конституційного обов’язку захисту Вітчизни.
Вирок
Суд кваліфікував дії обвинуваченого відповідно до статті 336 Кримінального кодексу України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації у спеціальний період. Вирок суду оснований на установленій вині обвинуваченого, оскільки він усвідомлював протиправність своїх дій і бажав настання суспільно небезпечних наслідків. При визначенні покарання суд врахував ступінь тяжкості злочину, особистість обвинуваченого та відсутність обставин, які б пом’якшували покарання, зокрема відсутність щирого каяття та невизнання вини. Суд підкреслив, що жодні законодавчі норми не можуть дозволяти військовозобов’язаному ухилятися від призову в умовах воєнного стану, оскільки це суперечить статті 17 Конституції України. Враховуючи всі ці фактори, суд призначив покарання у вигляді 3,3 років позбавлення волі.
