Два Мартинівських
Сергій Іванович Мартинівський (1860-1926) був дворянського походження. Навчався – не довчився, з 15 років його закинуло у революційні справи, став народовольцем. Перший арешт у 19 років, каторга, втеча, до 15 років додали ще 6. Сумарно провів у в’язницях та засланнях понад 20 років. Після жовтневого перевороту – творець та керівник Музею історії партії в Одесі. Ще він був керуючим знаменитим «круглим будинком» на Грецькій площі, де багато років проживала його родина. Ось після його смерті Грецьку і перейменували на Мартиновського. А в 1995 році стару назву повернули назад. І правильно зробили.
Сергій Мартынівський
Читайте також: В Одесі назвали вулицю на честь співаючого священика-більшовика: ким була ця нестандартна людина
Хоча, якщо було б бажання, то на самій поверхні лежало мотивування залишити площі ім’я Мартиновського, просто уточнивши, що не Сергія Івановича, а Володимира Сергійовича – його сина. На щастя, правила – не без винятків, і в цій ситуації яблуко від яблуні впало далеченько.
Володимир Мартинівський розумом, працею та талантом, а не всяким там революційним «шухером», залишив довгий та добрий слід в історії Одеси. Народився він у 1906 році, навчався в Одеському політеху на факультеті водного транспорту, перетвореному потім в інститут водного транспорту.
Через три роки після закінчення інституту став доцентом, потім деканом, а незабаром – заступником директора з наукової роботи. Усю Другу світову служив у Військово-Морському Флоті. Після війни Володимир Мартинівський став одним із творців холодильного інституту, чверть століття був його ректором. Одночасно завідував однією із провідних в інституті кафедр – холодильних машин.
Наприкінці 1950-х на чолі групи наших професорів в Індії створював Бомбейський технологічний інститут. Протягом 4 років Володимир Сергійович був заступником директора Департаменту освіти та прикладних наук ЮНЕСКО. Широку популярність здобули у всьому світі праці Володимира Мартиновського в галузі розробки та впровадження нових методів одержання холоду.
Володимир Мартинівський
Ще стаття на тему: Номан Челебіджихан: чому ім’ям цього кримського татарина назвали батальйон ЗСУ
Професор Мартинівський гідно представляв вітчизняну науку там. Він був членом делегацій на міжнародних конгресах з холодильної техніки у Парижі, Копенгагені, Мюнхені, Мадриді, брав участь у роботі комісій Міжнародного інституту холоду у Швейцарії, Бельгії, Франції, Англії, США, Чехословаччині. 1971 року Володимир Сергійович очолив нашу делегацію на Міжнародному конгресі з холоду (Вашингтон), а 1972 року він був головою делегації на засіданні Ради Міжнародного інституту холоду в Парижі.
За своє життя Володимир Мартинівський, на відміну від батька, був творцем, а не руйнівником, за що удостоєний багатьох почесних звань, вчених титулів і нагород. А головним підсумком його життя є створена ним наукова школа, яка здобула визнання у всьому світі.
Іван Загубанський: возив газету, сидів у в’язниці, став героєм фільму
Іван Георгійович Загубанський (1877-1903) був учасником революційного робітничого руху у Болгарії. Народився у Болгарії, жив у Болгарії, помер у Болгарії.
Десять разів подорожував морем до Одеси та у валізах контрабандою перевозив ленінську газету «Іскра», яку тоді друкували у Мюнхені. У грудні 1901 року його заарештували в Одесі. Отримав 2 роки в’язниці. «Відмотавши» термін від дзвінка до дзвінка, Іван Загубанський повернувся до Болгарії. Де незабаром і помер від сухот (так тоді називали туберкульоз).
Ви також можете дізнатися: Чому в Одесі вже немає вулиці Урицького
Ось і все, що колись стало приводом для присвоєння імені однієї з вулиць Одеси. Як на мене, то обмаль. Нині це вулиця Комітетська.
Про діяльність Загубанського з нелегального транспортування газети «Іскра» з Варни до Одеси 1968 року було створено радянсько-болгарський фільм «Перший кур’єр». Там знявся цілий букет чудових радянських артистів: Євген Леонов, Валентин Гафт, Жанна Болотова, Герман Качин, Микола Губенко, Галина Волчек у ролі тітки Нюсі з Молдаванки… Чомусь впевнений, що після цього мого нагадування ніхто не кинеться шукати його на просторах Інтернету. Ось вам і відповідь на запитання “чому перейменували?
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
