– Ви як минулу шахедну ніч пережили? – питає мене біля газону з квітами та травичкою літня жіночка.
Знизую плечима, бо ж не знаю, що на це відповісти на третьому році повномасштабної війни. Ну от що сказати? Що звикнути до цього не можна і все ще лячно? Чи вже усім відоме:
«Переживаю за принципом «як коли»?..
Жінка ж жаліється, що наковталась пігулок, а заснути «після усього цього» все ж не могла, а «от сусідка моя спить собі, каже, що вже звикла»…
– Вже відбій повітряної тривоги був, а я лежала та й думала, що як прокинусь – піду дивитися на вуличні газони-клубми. Мені вже сімдесят п’ять, а я, здається, усі ці перші весняні квіточки та травичку тільки під час війни почала по-справжньому цінувати. Ви ж тільки подивіться на ці проліски… Якась магія. А це зелене диво!.. Мені здається, все це душу лікує…
Подивились ми й на ці проліски, й на інші. І на оту «першу травичку», а ще на крокуси та все інше – дивне і магічне, як саме життя.
Пройшлися вулицями Молдаванки та «тихого» центру. Одеські клумби, одеські газони, вуличні вази наприкінці лютого… Десь ще – жодної квіточки, а десь – цілий квітник з різними пролісками. Деякі навіть здаються такими незвичними, що хочеться запитати: «Та чи проліски це? Такі великі!..»
Поки ходила-фотографувала, зрозуміла жіночку, що казала про перші вуличні квіти як про «природних психологів»…
Бо ж вся ця краса вирує, нагадує про щось дуже важливе, коли ще триває календарна зима. Вона – посеред вулиць, поруч з авто і перехожими, які поспішають у справах в ще один робочий день на третьому році повномасштабної війни.
Зелене диво, квіткова магія…
Фото авторки
